Про специфіку їх роботи, про здобутки та проблеми розповідає Богдан Строцень – керівник дочірнього підприємства “Подільська археологія» ДП “Науково-дослідний центр “Охоронна археологічна служба України”” Інституту археології НАН України. – Богдане Степановичу, для пересічного читача археологія – це насамперед знахідки. Тому спочатку, будь-ласка, розкажіть про найцікавіші і найважливіші з них.
– Такими вважаю ті, що вносять суттєві корективи в історію чи доповнення до неї. За 9 років роботи ДП «ОАСУ Подільська археологія» можна сказати сенсаційними були знахідки, які, приміром, підтвердили, що наше місто Кременець насправді було заселене на понад два століття раніше, ніж дата першої письмової згадки про нього. Так само значно старшими в результаті наших досліджень стали міста Скалат та Чортків. На території другого, як виявилось, давні слов’яни жили вже в шостому столітті нашої ери. Або ось візьмемо такий популярний серед туристів України Кам’янець-Подільський. Впродовж минулого року експедицією нашого підприємства було досліджено там більшу площу, ніж за всі попередні роки, разом узяті. Так ось на території старого міста було знайдено давньоруські укріплення, які раніше виявляли лише на території самої фортеці. Знайшли там і давньоруське житло. Отже, так звана литовська гіпотеза заснування Кам’янця-Подільського під великим сумнівом. І не здивуюся, якщо в результаті подальших досліджень буде доведено, що і це місто є значно старшим, ніж зараз вказується в підручниках історії..
Якщо говорити про найсвіжіші знахідки, то наша експедиція, яка буквально кілька тижнів тому повернулася з Теребовлі, привезла трипільські статуетки, вік яких приблизно 6 тисяч років, і які знайшли на подвір»ї звичайного житлового будинку. Якщо ж брати весь період досліджень, то серед основних результатів – розкопки кургану епохи бронзи біля села Городище Козівського району, дослідження поля Зборівської битви, території Скалатського замку, численних поселень періодів трипільської, липицької, черняхівської, висоцької та інших культур, різночасових некрополів.
Специфіка археологічних досліджень на Тернопільщині в тому, що, внаслідок низки сприятливих природно-кліматичних факторів, вона в усі часи була дуже густонаселеною навіть у порівнянні з сусідніми Хмельниччиною чи Рівненщиною, відповідно так само густо розташовані тут і пам’ятки археології. А ось красномовна статистика: якщо в 2000 році на обліку в області була 461 пам’ятка археології, то на початку 2010-го – уже 1584, а на кінець жовтня 2013-го -1766! Отже, за тринадцять останніх років було знайдено втричі більше, ніж за сто попередніх!
– Але з чим пов’язане таке справді вражаюче збільшення? Адже, здавалось би, чим більше часу минає, тим менша ймовірність знайти під землею щось цінне.
– Щоб відповісти, треба спочатку дещо пояснити і зробити невеличкий екскурс в сучасну історію. В археології є 2 групи досліджень – планові і охоронні. Планові – це коли вивчається якась конкретна наукова тема, і дослідник сам визначає, де йому треба копати і яку інформацію потрібно знайти. Охоронні – це коли розкопки проводяться на тих пам’ятках, які можуть бути зруйновані – будівництвом, земляними роботами. Перший вид домінував в радянські часи і в 90-ті роки вже за незалежної України. Коли ж у 2000-му було прийнято новий Закон Про охорону культурної спадщини, він вніс зміни і до Земельного кодексу, відтак стало обов’язковим погоджувати будь-яке виділення земель з органами охорони культурної спадщини. А стаття 37 цього закону також затвердила, що будь-які земляні, будівельні, меліоративні чи інші роботи можуть проводитися на території пам’ятки археології лише після повного її дослідження. Це й дало потужний поштовх розвитку охоронної археології. А в 2004-му було прийнято ще й Закон Про охорону археологічної спадщини, не менш важливий для галузі. Саме на виконання тих законів при Інституті археології Академії наук України і було створене державне підприємство Науково-дослідний центр охоронно-археологічна служба України. Очолювана мною «Подільська археологія» – це дочірнє госпрозрахункове підприємство цієї структури – розпочало свою діяльність на Тернопільщині у 2004-му, а з 2008 року розповсюдило її і на Хмельниччину.
До кінця минулого року було обов’язковим погоджувати виділення земельних ділянок з органами охорони пам’яток культурної спадщини. Адже в Україні археологи ніколи не проводили суцільного обстеження території (не було не тільки фінансування, а й відповідних програм, як, наприклад, у сусідній Польщі), тож не відомо, де на необстежених землях є стародавні поселення, кургани, городища тощо. Тому ми обстежували ділянки на предмет того, чи є там археологія, а на основі цього охоронні органи робили висновок про те чи належить або не належить та чи інша ділянка до земель історико-культурного призначення, чи можна її забудовувати або приватизовувати (згідно чинного закону пам’ятки археології не можуть бути у приватній власності). Так от якщо в 2001-му таких ділянок було обстежено лише 135, то в 2010-му – 2537, і це ще при тому, що час від часу суб’єктам діяльності на землі, на жаль, вдавалося уникати наших експертиз. Всього ж за 9 років нашими спеціалістами було обстежено понад дванадцять з половиною тисяч ділянок, проведено рятівні розкопки кількох десятків пам’яток.
Крім рятівних досліджень, працівники «Подільської археології» займаються і плановими темами, які охопили майже усі періоди — від кам’яного віку і до пізнього середньовіччя. Є в нашому доробку і співпраця із зарубіжними науковими установами, зокрема, з Німецьким археологічним інститутом.
– Богдане Степановичу, я сподіваюсь, що на допомогу сучасним археологам вже прийшла і сучасна техніка…
Он бачите лопати в кутку – оце і є основна техніка. Правда, для землекопів, яких наймаємо, бо власне археолог бере лопату до рук дуже рідко – він працює головою, фіксуючи, оцінюючи ситуацію, приймаючи рішення. Так, зараз є вже і сканери, і георадари, й інші винаходи техніки. Але, по-перше, це дуже дороге задоволення. По-друге – їхні результати не завжди нас влаштовують і не завжди співпадають з результатами традиційних досліджень. Для геології це добре, а археологія має свою специфіку. Якщо мова йде про пошук поховань чи крупних об’єктів – то так, це ефективно, Коли ж справа стосується дрібних деталей і предметів – то ефект не завжди має місце. Якщо порівнювати з медициною, то важливість аналізів і рентгену,звичайно, не заперечиш. Але це все одно не замінить досвіду, очей і рук лікаря. Отак і в нашій професії.
– Як відомо, на Тернопільщині знаходиться третина всіх замків України і унікальні гіпсові печери, під багатьма містами розташовані підземні ходи. Напевне, все це теж дуже цікаве і обширне поле діяльності для археологів?
– Почну з підземних ходів, але моя відповідь вас явно розчарує. Бо їх просто немає! Це лише цікава байка, якій люди чомусь хочуть вірити, не зважаючи на аргументи науковців. А те, що провалюється на території старих частин міста — це не що інше як давні підвали, які іноді мають і по два поверхи. Можуть бути невеликі підземні переходи під давніми укріпленнями міста. Їх існування пов’язане з потребою наших предків якнайефективніше використовувати кожний метр дорогої землі, мати природні холодильники. Але ходи через все місто, під річками, і тим більше між містами – це захоплюючі фантазії. Такі великі підземні ходи неможливо було прокласти технічно. Через необхідність укріплення, вентиляції, захисту від підземних вод. А хтось задумувався, як позбавлятися в ході риття такого кілька-кілометрового ходу великої маси ґрунту і як зберегти ці роботи у таємниці?
Щодо печер, то ними займаються спелеологи. В деяких печерах трапляються важливі археологічні знахідки, як от у відомій печері Вертеба на півдні області, де було виявлено багато цінного матеріалу часів трипільської культури. Однак на цій темі у нас спеціалізуються знавці спелеології та археології Борщівського обласного краєзнавчого музею, з якими ми співпрацюємо.
Про дослідження замків я уже дещо розповідав. Разом з тим хочу зауважити, що приступати до розкопок більшості замків ми наразі не маємо можливості, бо це вимагає паралельної консервації і реставрації залишків стародавніх споруд, на що потрібні чималі кошти.
– А які проблеми хвилюють вас сьогодні найбільше?
– Найбільші проблеми виникли на законодавчому рівні. В липні цього року Верховною Радою України прийнято закон №1208-1, який доповнює ст. 186-1 частиною 7. Ці доповнення ставлять поза законом попередні археологічні дослідження. Закріплена у ст. 37 Закону «Про охорону культурної спадщини» необхідність охорони ще невиявлених археологічних об’єктів повністю заперечується, а охорона вже відомих пам’яток буде надзвичайно ускладненою, адже у більшості випадків розташування і межі цих пам’яток не визначені на місцевості, на земельних картах. Можна сказати, що Законом № 1208-1 проігноровано всі без виключення суспільні потреби щодо охорони археологічної спадщини при відведенні земельних ділянок, і порушуються взяті на себе Україною міжнародні зобов’язання щодо встановлення наукових і адміністративних наглядових процедур у сфері охорони археологічної спадщини. Таким чином здійснено всі можливі дії для зосередження абсолютної влади з розпорядження землями в одних руках. Зважаючи на те, що в ні в кадастрі, ні у працівників Держземагенства немає повної і достовірної інформації про землі історико-культурного призначення та природно-заповідного фонду, вказані території будуть безперешкодно передаватись у власність, і, як наслідок, знищуватись.
Світлана Мичко,
«Україна молода»
“Тернопільський прес-клуб” : http://pressclub.te.ua