Перша згадка про Улашківці, за однією з версій, назва якого походить від слов’янського імені Власій, першою письмовою згадкою датується 1464 роком, з огляду на те, що дідичі Міхал і Ян з містечка Улашківці стають власниками села Товсте.
У XVI ст. Улашківці отримали магдебурзьке право і право на проведення щорічного ярмарку на день Іоана Хрестителя – 22 червня. Гербом Улашківців став родовий знак Чарторийських – на срібному коні озброєний вершник у срібних обладунках, із піднесеним угору мечем. і щитом, із зображенням восьмигранного (двораменного) хреста, на червоному тлі. Через татарсько-турецькі навали, поселення втратило міський статус. Мандрівник Ульріх Вердум, який відвідав Улашківці 10 січня 1672 р. (ще до переможного походу армії Туреччини) писав, що це мале село в долині біля пагорбів, на яких ліва насипаний невеликий шанець з частоколами. Нове економічне відродження Улашковець сталося в час Австрійської імперії. 14 червня 1816 р. було прийняте рішення Галицького намісництва про перенесення зі Снятина в Улашківці великого ярмарку, який щорічно проходив з 24 червня по 6 липня. У містечку відбувалися славні «лашківські» ярмарки.
В історично-мемуарному збірнику «Чортківська округа», де серед авторського колективу є і Леонід Соневицький (1922 – 1966 рр.), історик, уродженець Чорткова, подано не як село, а містечко, що знаходиться у петлі Серету, на східному березі. Високо на горі, на правому березі стояв монастир отців Василіян, де щороку проводився великий відпуст. Церква отців Василіян мала ігуменів, священика і братчиків. До неї належала паства с. Милівці. Збоку від монастиря стояла фігура Івана Хрестителя, з-під якої витікала вода. У народі їй приписували лікувальні властивості щодо хвороб очей. На терені монастиря є печери. У 1936 р. було знайдено кам’яну труну, довжиною 3 м. У містечку також була стара парохіальна церква, яка згоріла у час Першої світової війни. На місці церкви у 1921 р. була зведена кам’яна каплиця. З точки зору історичної й культурологічної цінності, а зрештою, і перспективно-туристичної, заслуговує уваги скельний грот, що приурочений культу святого Онуфрія. Археологічно-спелеологічне дослідження травертиновоо гроту поблизу села проводив місцевий археолог Володимир Добрянський. У селі були мурований костел, також і «жидівська божниця».
Цікавими є назви частин села і полів: Могили, Кірничка, Підгора, Низька і Висока гори, Бабина і Ящурна долини, за кляштором. На полях була давня могила, а в селі – нова, висипана у час радянсько-німецької війни.
Читальня «Просвіти» була заснована на поч. ХХ ст., а будинок читальні збудований у 1926 р. Роком пізніше було засноване споживча кооператива, у 1935 р. – «Кредитівка». В містечку були товариства: «Сільський господар», «Сокіл», а потім – «Луг» (за переказами старожилів, ці дві спортивні організації були конкурентні між собою. Діяла «Рідна школа», хор, аматорські гуртки. Мали місце і польські організації: «Дом людова», «Кулко», «Стшельца», «Рольніча». Латинники (римо-католики) і змішані родини розмовляли українською мовою.
Окрім хліборобства малоземельні селяни займалися вирубуванням лісу, також були місцеві шеклі, стельмахи, ковалі, кравці, боднарі, будівельники і гуртові торговці свинями.
Перед І Світовою близько 30 родин виїхало на заробітки в Канаду, Аргентину, Бразилію, навіть у Боснію, але звідти незабаром повернулися. Улашківці дали одну з найбільших кількостей добровольців у легіон УСС. У 1930 р. діяло підпілля, що виражалося у підпалі стирт. У час польської пацифікації потерпіло декілька родин.
Культурно-освітньою працею займався отець Яків Тарнавський, після нього – сільські провідники і студенти. Село може похвалитися такими вихідцями: випускник учительської семінарії Іван Гановський, випускники теології оо. Антін Басюк, Микола Когут, Володимир Тарнавський, магістр студій соціології у Любені Євген Гановський.
Комуністична окупація 1939–1941 рр. залишила у селі трагічні долі, щонайперше, інтелігенція та духовенство, ті, хто були в українському війську у 1918–1920 рр. Тривалим був повстанський рух проти російської комуністичної окупації – чимало самопожертви і героїзму проявили жителі Улашковецць, про що можна писати окремі статті. Як і село загалом, вартує не лише окремої публікації, а й книги.
Справді, село Улашківці непересічне не лише в районі, а у й рамках області, якщо не більше…
Ярослав Дзісяк, історик