Я – Андрій Базалінський. Мешкаю у Чорткові, та з дитинства по сьогоднішній день зберігаю тісний контакт з рідним селом, яке маю звичку іменувати правильною назвою «Біле», всупереч безграмотному узаконеному варіанту – «Біла».
До публічного слова мене спонукав допис «Біль, з яким живу усе життя» у міському часописі. Авторку зумисне не називатиму повним іменем – обійдуся абревіатурою С.М., бо не ставлю собі за мету її дискредитувати, навпаки, хочу усунути наведені з її ініціативи тіні від тих моментів, де вони сумнівні, або зовсім невиправдані. Пані С.М. посилається у дописі на книжку П.Федоришина «У водовертях Серету». Чуюся до обов’язку поправити пані С.М. на правах «автора багатьох видрукуваних у книзі досліджень» (чит. передмову П.Федоришина), включаючи матеріали про бандерівця Панька Маліцького та краєзнавця Володимира Гикавого, дискредитованих панею С.М. у її дописі.
Отже, так. Пані. С.М. має у серці «біль, з яким живе усе життя» через те, що бандерівець Панько Маліцький убив, як вона стверджує, по-бандитському, свавільно, без поважної причини мешканця села, родича С.М. (брата її матері) Петра Кульбу: «Петро часто ходив до лісу по дрова і одного разу мав розмову з Паньком, той наказав брату моєї матері принести їсти. А оскільки сім’єю вони жили бідно й мати не мала чого дати, то наступного разу, коли Петро пішов до лісу, його вбили. Пізніше сусід Степан Криса показав моєму батькові, де поховали брата матері, але тіло додому забирати не стали. Потім москалі сказали, що Петро у «бандерах», тож всю сім’ю вивезли до Сибіру». Таку версію С.М. успадкувала від своєї матері. Іншу історію розповіла краєзнавцеві Володимиру Гикавому Марія Талац-Кульба: «В 1944р. Петра покликали до сільради і запропонували бути «стрибком». Він не захотів і пішов воювати в УПА. Петро без дозволу старших пішов у с. Семиківці й привів ст. лейтенанта НКВС до лісу і здав СБ. Родичів Петра вивезли в Сибір. Навесні 1946р. він захотів відвідати свою домівку, там була засада НКВС і його вбили недалеко власної хати. Тіло невідомо де поховане». А от мені в ролі пошуковця довелося почути від одного мешканця зі Скалки, де мешкав Петро Кульба, ще одну інтерпретацію (тому чоловікові розповіла його матір), за якою родич зболеної С.М. спершу служив у «стрибках», тобто працював на окупантів, а потім перекинувся до бандерівців.
Як бачимо, є різні трактування подій, пов’язаних з особою Петра Кульби – котре з них правдиве? Останньозгаданий варіант дає поживу для розмаїтих припущень, які збільшують шанси на виправдання Панькові Маліцькому і навпаки, шанси для загиблого родича С.М. зменшуються. В усякому випадку, не важко уявити, що родича С.М. мали підстави убити і москалі (за те, що перекинувся до лісовиків), і бандерівці (якщо вів «нечесну гру»). Я не маю права вважати, що остання версія правильна, та звертає на себе увагу деталь: в обох останніх свідченнях різних людей загиблий Петро Кульба фігурує в ролі бандерівця, а от С.М. подає читачеві свого потерпілого родича як сумирного жителя, що «ходив до лісу по дрова» і не мав жодного відношення до збройної боротьби. Чого б це?
Коли б я навіть не займався історією села Білого, більше того, якби вищеприведене свідчення стосувалося історії іншого села – не Білого, я б одразу задумався, які мотиви спонукали вояка УПА убити безвинну людину? Для ідейних борців, якими були захисники свого народу, це зовсім невластиво. У подібний спосіб чинили тільки вороги. Часто вони робили це, маскуючись під повстанців (у Білому такі випадки бували і я привів приклад з «Літопису УПА» – чит. у Федоришина на ст. 683). І все-таки, чи убивали бандерівці «своїх» людей, зокрема, краян? Так, такі випадки бували, коли «свій» продавався ворогам – про них згадую на ст. 709.
Дуже неправдоподібними видаються мені в оповіді С.М деякі моменти. Приміром, важко уявити, що сільські родичі С.М. були настільки убогі, що не знайшли для перехованців у лісі ні картоплини, ні жменьки борошна – я в це не вірю як і в те, що за кілька непринесених картоплин галичанин Панько Маліцький, що виховувався з дитинства у християнському дусі, переконаний борець за українську ідею, відібрав, фактично безпричинно, у свого ближнього життя, До того ж, з контексту випливає, що він закопав труп у лісі із своїми спільниками – отже, усі вони, бандерівці, були жорстокими катюгами, не кращими від головорізів з НКВД? Як це нагадує комуністичну пропаганду! Між іншим, а звідки сусід Степан Криса знав про місце поховання убитого Петра Кульби? Зрештою я можу припустити, що й серед борців за ідею траплялися самодури (де їх немає?), але даруйте, такий випадок слід вважати винятковим, а тому потребує переконливої, доказової оповіді, де не залишається місця для сумнівів. Мені в ролі дослідника, що народився пізніше, аніж сталася подія, неможливо «докопатися» до правди, тому вважаю за правильне утриматись від вироку обом сторонам, віддавши власні симпатії саможертовному патріотові Панькові Маліцькому, який через шість літ застрелився під час облави, не здавшись ворогам.
Тим паче, недовірливо сприймаю оповідь пані С.М., бо спостерігаю упереджене ставлення до краєзнавця Володимира Гикавого, який приніс велику користь у 90-х рр. минулого століття, досліджуючи період народновизвольних змагань. Складається враження, що пані С.М. хоче за всяку ціну заплямува-ти дослідника, хоч і заявляє лукаво: «Я не хочу нікого ні в чому звинувачувати. Я просто хочу розповісти те, що відомо мені». Вона порушує логіку і будує свої звинувачення «на піску», втративши будь-яку міру. «Мамина сестра Катерина завжди плакала і говорила, що хтось на них збрехав, тому їх і вивезли в Сибір. А тепер я зрозуміла, що це швидше за все був Гикавий Володимир, адже він збирав усі ці матеріали». По-перше, хто не знає, що радянські окупанти вивозили до Сибіру безвинних людей без огляду на те, чи «хтось на них збрехав», а чи не збрехав – у катів-окупантів були свої власні критерії, по-друге, як було сказано вище, «визволителі» мали підстави мститися на родичах Петра Кульби, а щодо причетності Володимира Гикавого до виселення у Сибір родичів С.М., то даруйте – такий висновок нагадує анекдот, тут логіка пані С.М. подібна до логіки баби Парасі, яка готова звинуватити Івана у крадіжці її гаманця, лише з тієї причини, що Іван теж у той день ходив до міста, коли в неї на базарі поцупили гроші! До слова, на момент убивства родича С.М. у 1946 році Володимирові Гикавому було 16 літ, а «усі ці матеріали», про які говорить С.М., краєзнавець почав збирати у 90-х рр. за незалежної України, тож у який спосіб вони мали спричинити загибель Петра Кульби у 1946 році?!
Зізнаюся, мені геть зовсім неприємно «порпатися» у сумнівному випадку, який належить історії і Богові, одначе вибору не маю. Нерозумним виступом дописувачка поставила під загрозу добру пам’ять про невинних (я вважаю, достойних) людей, збурила душевний спокій родичів заплямованих громадян. І це ще далеко не вся загроза, яку містить в собі допис С.М. Її матеріал легко використати зацікавленим як політично-диверсійний засіб проти історичної правди. Якраз тепер переживаємо потужний ворожий наступ на українство, зокрема на історичні цінності. За цих обставин для пані С.М. відкривається велика перспектива для вдячності зі сторони україножерів – її стаття показує вояків УПА Панька Маліцького з його соратниками яко безпринципних убійників, а патріота, білецького краєзнавця Володимира Гикавого – в ролі сексота-донощика. Не маю підстав стверджувати, що пані С.М. є московським агентом, однак її писання працює на «ворожий млин» і є суттєвим шкідливим доважком до занехаяного патріотично-виховного стану, у якому нині перебуває село Біле.
Вшанування борців за Україну у с.Білому, підпорядковане поширеній сьогодні тенденції. Залюбки здійснюються видовищно- показові заходи без заглиблення ув історичні реалії і без відповідальності за історичну правду. Так, приміром, учинили з пам’яттю про того ж таки Панька Маліцького, який разом із друзями загинув у 1951 році від рук більшовицьких облавників. 22 липня 2012 року біляни освятили на місці загибелі повстанців пам’ятний хрест у супроводі патріотичних співів та промов, одначе чого варті чотири фактологічні помилки на меморіальній дошці! Ні докорів совісті у сільського начальства, ні конкретних кроків, щоб виправити становище!
Андрій БАЗАЛІНСЬКИЙ
Фото автора
Напис на хресті той, що є
Таким має бути напис