Данте в «Божественній комедії» запроторив у пекло поетів. І, звісно, багато з них там опиняться, але при всій своїй фантазії і релігійній відданості не можу уявити собі в тих дантових колах Шекспіра, Франка, Міцкевича, Гете, Гюго… Чи не досить їм було земних мук, щоб страждати ще й у вічності? Навіть якщо сприймати пекло не місцем, а радше станом, де відбувається очищення і згоряння від жалю за скоєні гріхи, – не можу.
Роздуми про потойбіччя
1
Що таке пекло? Що таке кара до сьомого коліна?
Це коли душі батьків бачать з неба, як страждають діти й онуки за їхні гріхи, а допомогти не можуть і змінити щось не в силі.
2
Хотілося б вірити, що з пекла мусить бути вихід, бо якщо там мучаться душі, то каються. А хто кається, тому Господь не може не залишити надії на порятунок. Ідею пекла, як вічних мук, прийняти не можу, допоки мислю, страждаю, каюся і покутую.
3
Звідки та цікавість до потойбіччя? Навіщо вона? Коли людина їде кудись, вона прагне ознайомитися з тією місцевістю чи містом, де вона має побувати, пізнати їх спершу заочно.
4
Твердження, що цей світ чистилище, не позбавлене логіки. Може, це і не так, але дуже часто я приймаю цю тезу, і тоді мені особливо ясно і чітко стає зрозумілим, що таке земна слава. У світі, де треба думати про душу і де стільки страждань і терпіння, тривають нескінченні шоу, панує самовип’ячування, намагання будь-що здивувати і ошелешити інших.
5
Вогонь — вікно в інші світи.
У ранні дитячі роки він викликав у мене майже містичний жах, ніби підсвідомо я відчував, що він посланець з тогосвіття. Чи це озивалася незатерта пам’ять про чистилище, де випалюються гріхи? Чи щось таке було закладене в генах? Дуже повільно, поступово приходила любов до вогню, розуміння його доброї сили. Як і коли запропав страх і прийшла любов, не знаю. Але чи не так і з Богом?
6
Якби я міг почути голоси усіх страждаючих на землі, то переді мною розверзлося б пекло, але тоді моє серце, мабуть, розірвалося б від розпачу. Побачимо пекло тоді, коли серця в нас уже не буде.
7
Данте в «Божественній комедії» запроторив у пекло поетів.
І, звісно, багато з них там опиняться, але при всій своїй фантазії і релігійній відданості не можу уявити собі в тих дантових колах Шекспіра, Франка, Міцкевича, Гете, Гюго… Чи не досить їм було земних мук, щоб страждати ще й у вічності? Навіть якщо сприймати пекло не місцем, а радше станом, де відбувається очищення і згоряння від жалю за скоєні гріхи, – не можу.
Не хочу також допустити думку, що людина, яка не боялася, могла і мислила сміливо й виклично, може за це каратися. Навіщо ж тоді ця жага допитливості, ця невситима потреба пізнання?