Молода, але талановита поетеса зі Львова Оксана Романів пише добрі вірші і музику, гарно співає. Для неї слово і пісня — це розмова з Богом, можливість виповісти широкій аудиторії свої почуття та душу.
“Епітафія осені” — перша книжка поетки, за нею, я навіть не хочу в цьому сумніватися, на світ з’являться інші її поетичні збірки — досконаліші і вишуканіші. Але “хрещення словом” львівська віршувальниця вже пройшла — минулого року у журналі “Золота Пектораль” була надрукована добірка Оксаниних віршів, тепер ми тримаємо у руках друкований збірник її поезій.
Доля нагородила Оксану Романів літературним хистом, життєвою активною позицією. І це важлива обставина, бо сказати щось вагоме, значне і непроминальне може тільки той, кому є про що писати, хто зумів пізнати людей і світ, заглибитись у космос власної душі. Її поезія приваблює вагомістю почуттів, багатством думок, правдивістю, щирістю, довірливою інтонацією. Все у неї на рівні серця, все перевіряється здатністю співпереживати і любити.
Часом у віршах Оксани Романів звучать тривожні і трагічні нотки. Але над усім тим підноситься мажорний, життєстверджуючий акорд. Щодо художніх засобів, то авторка часто використовує антитезу, полярність образів, які своєю контрастністю повніше характеризують реалії життя, важливі морально-етичні принципи поведінки, мислення сучасної людини.
“Зомліле сонце”, “ангелів крихітні долоні”, “випадковий січень”, “місто, що дихає димом”, “тіні червоних штор” — усе це постає на папері модерною музикою, красою, новим віянням. І це зрозуміло, бо поетеса — неординарна особистість.
Вона своєю творчістю, складається таке враження, торкається пелюстин неба, являючи людям світ у різних кольорах і відтінках. Кожен вірш із цієї збірки сповнений особистими переживаннями, спогадами, філософськими роздумами, наповнений духовним скарбом. Це, поза всяким сумнівом, висока поезія.
Пишна врода львівської поетеси зачаровує. Вона нагадує мені своєю світлою усмішкою на устах та ясними очима земне осяйне сонце, яке несподівано піднялося над землею, щоб зігріти все навкруг невидими променями доброти та милосердя. До речі, Оксана Романів за професією лікар-терапевт (позаминулого року закінчила Львівський медичний університет) — через це, мабуть, у неї дуже чутлива душа — чужий біль спиймає як власний. Вона любить людей, вона шукає їх. Вона шукає себе. Як людину, як літератора. Її запальна вдача, помножена на різні таланти, незабаром явить Україні поетесу високої суспільної напруги і ваги.
Звісно, що поетеса Оксана Романів тільки-тільки розпочинається, навіть до тих віршів, що друкуються у цій збірці, можна висловити деякі зауваження/застереження/міркування. Але, читаючи її першу книжку загалом, відчуваєш: це — поетеса, яка ще голосно заявить про себе в нашій літературі. Дай їй лише, Боже, сили і терпіння вистояти у цьому суєтному світі, де так багато підлості, зла і лукавства.
Володимир Погорецький.