“Володимир Пащенко –  унікальний в своєму деталізуванні побуту й поетизуванні його. Такого скрупульозного поезописання я не зустрічав в жодного із сучасних українських поетів. Географічні місця, історичні  описи, виписування фактів, ситуацій, деталей і ще раз деталей; уміння увібгати весь цей опис в римовану картину; уміння віднайти потрібні слова, – гідні поваги…”

МІЖ ГЕОГРАФІЄЮ І ПОЕЗІЄЮ…

Про Володимира Пащенка і його книги.

Ця розповідь має свій хронологічно визначений початок. Десь зимою минулого року мені надіслали книги невідомого для мене поета Володимира Пащенка: поема „Козачка“ (Ніжин, 2008. – 48 с.), вірші та поема „Земні принади“ (Ніжин: Видавництво „Аспект-Поліграф“, 2010. – 184 с.), поема „Українські достойники. Степові орли понадальпійські“ (вид.2-е, виправлене і доповнене, Ніжин: Видавництво  „Аспект-Поліграф“, 2012. – 176 с.). Склалося так,  що спочатку мені було не до книг. Можна зрозуміти причину, бо на книзі „Земні принади“ стоїть дата авторського підпису 20 лютого 2014 року. А лютий-березень 2014-го були у нас політично визначальними й стратегічними, тому читання лірики відходило на другий план.  Книги я прочитав улітку того ж року і визнав, що шановний автор не є поганим поетом, швидше навпаки. Нарешті, на початку травня 2015-го мені було надіслано ще дві книги: „Українські достойники. Степові орли понадальпійські“ (вид.3-е, виправлене і доповнене, Ніжин: Видавництво  „Аспект-Поліграф“, 2014. – 176 с.) і вибрані вірші „Соколинь“ (Київ: „Основа“, 2015. – 464 с.). Остання книга, у яку увійшли вірші з попередніх п’яти книг і нових творів, з передмовою Івана Драча. Хоча це, швидше, розширена анотація-репліка про Володимира Пащенка: „Відкрив я цього чоловіка для себе, коли прочитав його віршований роман про Асканію-Нову, про Фальц-Фейнів. Яка мовна розкіш, які віртуозні розсипи подробиць про ту унікальну місцину!.. Поет слова вивіреного, може занадто делікатного (а яким же має бути справжній українець!), Володимир Пащенко – строгий і чесний, відвертий і совісний. Бачте, скільки компліментів відразу! Серце моє прихильне до нього. В українській поезії він не загубиться, бо його науковий і життєвий досвід здобув словесну оболонку своє власну і неповторну…“ … Якщо зважити, що 1988 року Володимира Пащенка підтримав Олесь Гончар, написавши коротку листівку-відповідь з приводу надісланих віршів: „Рівень творів повинен додати авторові сміливості“, а передмову до книги „Земні принади“ написав Шевченківський лауреат Володимир Коломієць, відзначивши «дивосвіт української мови» поета-науковця, то можемо твердити, що в особі Володимира Пащенка маємо добротного поета-традиціоналіста з витонченим чуттям української мови.

Але є одне „але“ у всьому цьому цитованому літературному іконостасі про вірші шанованого автора (а у листі до мене від 8 травня 2015 року Володимир Пащенко називає ще імена Володимира Базилевського, Володимира Брюггена, Івана Дзюби, які позитивно сприйняли його поетичні твори). У книзі вибраного „Соколинь“ (таку ж назву мала дебютна книга автора у 1996 році) у циклі „Жмут покликань“ надрукований вірш „Думка шелесне словами…“, датований лютим 2011-травнем 2014 років. Епіграфом взято слова Дмитра Павличка, невідомо кому адресовані: „На чорта ваш професор пише вірші?“… Можна здогадуватися, чому ці слова відомого поета зачепили нашого автора. У згаданому листі до мене, Володимир Пащенко розповідає про своєї наукові досягнення, він входить в десятку найкращих науковців-географів на пострадянському просторі, є доктором географічних наук і професором.  І слова Павличка (снобізм і зверхність Дмитра Васильовича широко відомі, як талант і ораторська пристрасть) спонукали автора до такого поетичного коментаря:

Думка шелесне словами,

вітер листвою майне;

раджуся з вітром – і з вами,

хто прочитає мене.

 

Кажуть: пиши, молодчина.

Часу ж читати – чортма.

Писане рубленим чином

краще глевкого письма.

……………………………..

 

Гідне, високе з покликань –

долі рівновелике, –

долі, достойної меси?

Раптом – тому, що й професор?

 

Ну, це право автора щось пояснювати або жне пояснювати. Я би нікому нічого не пояснював, бо нікому нічого не винен. Але це я так собі думаю зараз, а на початку свого шляху мені теж була важлива думка інших, що я пишу і як.

Володимир Пащенко –  унікальний в своєму деталізуванні побуту й поетизуванні його. Такого скрупульозного поезописання я не зустрічав в жодного із сучасних українських поетів. Географічні місця, історичні  описи, виписування фактів, ситуацій, деталей і ще раз деталей; уміння увібгати весь цей опис в римовану картину; уміння віднайти потрібні слова, – гідні поваги.

Володимир Пащенко пише просвіт навколо себе. Пише з подиву гідним умінням і майстерністю. Тематично його вірші охоплюють широкі  пласти: історичні події, факти, персонажі, ремінісценції; географічно-топонімічна конкретика; натуралізовані описи природних особливостей конкретного місця; хронологічно-деталізований виклад біографій; численні присвяти – від чергувальниці в інституті до професора і академіка (цей пласт панегіричної поезії сягає традицій братської школи 30-х років ХУІІ ст. і Климентія Зіновіїва); віршована патріотика, дуже добра і якісна; календарно-віршові цикли; вірші про дітей і для дітей; елегії, пісні, вінки сонетів; пейзажні замальовки і картини, етюди; поеми … З елементами іронічними, сатиричними, гумористичними, елегійними…

Безперечно, в особі Володимира Пащенка маємо хрестоматійного автора. Такі автори, а їх направду не дуже багато, – є знахідкою для шкільного знайомства з традиційним руслом української поезії, добротно прочутої і мовно наповненої, пластичної і мелодійної.  Володимир Пащенко чує мову, вміє знаходити відповідні слова:

Слово має бути ваговите,

Слово-зерня – повне і міцне,

Мовитися звучно, соковито,

Бачитись у барвах міліне.

Вицвіле і плюскле, прісне слово,

Разом із такими ж, – як полова.

 

Є ще бруд словесний, як повій…

Свіжий вітре, все пусте – розвій!

Так, можуть закинути, що ні в формі, ні в темі Володимир Пащенко не є новим. Новими є відчуття і переживання автора, це насамперед. Естетичний прорив у випадку з Пащенком, – не в світоглядній сміливості і формальному пошуку, а у вродженому і вихованому умінні опоетизувати будні, які нас оточують, полонять; уміння виводити читача на простір поезії. І це той найголовніший позитив, який дозволяє мені говорити про Володимира Пащенка в руслі української віршованої традиції.

11650626_905175032862655_585877541_n