Сучасна польська поезія не краща за українську. І не гірша. Вона просто інакша. І цікава своєю інакшістю. І як не дивно, я читаю її зараз все більше. З останніх індивідуальних відкриттів я би назвав Кристину Лєнковську з її новою поетичною книгою «Ненаписаний лист до прищавого ангела» (Жешув, 2014), Анджея Вальтера з поетичними книгами «Кохання» (Глівіце, 2007), «Там, де збирав суниці» (Краків, 2010), «Смерть богів» (Краків, 2012), «Песель» (Варшава, 2013), Казімежа Бурната з поетичними книгами «Жар сутінків» (Вроцлав, 2010), «Піднебіння небес» (Вроцлав, 2012)
ЯК ВИПОВІСТИ НЕВИПОВІДАЛЬНЕ…
Andrzej Dębkowski. Do wszystkich niedostępnych brzegów… – Zelów: Wydawnictwo Autorskie Andrzej Dębkowski, 2013. – 62 s.
Сучасна польська поезія не краща за українську. І не гірша. Вона просто інакша. І цікава своєю інакшістю. І як не дивно, я читаю її зараз все більше. З останніх індивідуальних відкриттів я би назвав Кристину Лєнковську з її новою поетичною книгою «Ненаписаний лист до прищавого ангела» (Жешув, 2014), Анджея Вальтера з поетичними книгами «Кохання» (Глівіце, 2007), «Там, де збирав суниці» (Краків, 2010), «Смерть богів» (Краків, 2012), «Песель» (Варшава, 2013), Казімежа Бурната з поетичними книгами «Жар сутінків» (Вроцлав, 2010), «Піднебіння небес» (Вроцлав, 2012)…
До таких індивідуальних відкриттів зараховую і поетичну книгу Анджея Дембковського «До подібних недоступних берегів» (Зелюв, 2013).
Анджей Дембковський є самодостатньою постаттю на полі сучасної польської літератури. Судіть самі: Анджей є відомим критиком літератури, видавцем, редактором, поетом, есеїстом, журналістом. Вчився у Вищій Офіцерській школі ім. Т.Костюшка у Вроцлаві. Член головної ради Спілки літераторів польських. Вʼяжуть мене з Анджеєм ще два приватні моменти: обидва ми народилися 1961 року, і в обидвох одну з бабусь звали Анастасія.
Cама книга є цілісною, не дивлячись на те, що у ній немає розділів, а всі вірші (42) складають композиційно-інтонаційне тло розповіді. Ліричний герой осмислює свою добу, осмислює себе у ній, осмислює свої (поколіннєві) набутки і втрати. Тому загальний настрій книги – елегійно-споглядального резюмування.
Симптоматичний епіграф вибрав Анджей Дембковський для поетичної розмови: «Приємні слова не завжди правдиві, а правдиві не завжди приємні» (З інтернету). Це характеризує автора, як людину мудру і досвідчену. Напевне, саме ці авторські риси дозволили нам восени 2013-го року у Поляниці Здрою (Польща) на фестивалі «Поети без кордонів» вийти на спілкування, бо моя радикальність у розмові межувала із невихованістю. І я вже наступного дня думав, що розмови з Анджеєм у нас більше не вийде, аж він сам зайшов у кімнату готелю й спрезентував своїх дві книги – оцю поетичну і одну зі своїх літературно-критичних, інтерв’ю з відомими польськими письменниками (Andzej Dębkowski. Kiedy umiera poeta, umiera świat… Rozmowy z pisarzami. – Zelów, 2004. – 240 s.).
Кожен вірш – є мовби окремою історією виповідання невиповідального…
Як оповісти невиповідальне?
Як зібрати з півжиття рештки зерен
розсіяних ґудзуватими руками болю
і скласти в могилу надії?*
(«Відходини»)
На цій дисгармонії – між бажаним (уявним) і можливим (втіленим) – і захована основна константа цієї мудрої книги.
Хотів би розповісти тобі про ніч,
без поезії і „водкі“ і про те «прекрасне століття»,
в якому довелося нам жити.
В його відрухах вбачав надію,
ловив кожну краплю епохи,
був свідком зростаючої краси,
блиску і смерті.
………………………………………………………….
Страх веде до гніву,
гнів до ненависті,
ненависть приводить до терпіння, бо
яка є різниця між смертю в замкнутій стодолі,
чи піді рванням на міні в пустелі
між Єфратом і Тигром?(…)
Кожен вірш є таким собі проговоренням тієї чи іншої теми свого життя:
Люди мені говорять,
що народився досить давно,
що життєдайну імлу світанків
маю вже за собою,
бо встаю зазвичай пізно,
а хто пізно встає,
тому пан Бог не хоче подарувати.
Деякі з моїх приятелів
розповідають про життя
повне відсутності сенсів
про біду і брак
найчастіше грошей і перспектив.
(«Діалектика»)
У цій книзі немає зайвих тем і зайвих розмов. У цій книзі є міркування вголос про те, чим є життя, і чим воно не є.
Теперішність, не може знайти
місця свого відпочинку,
бо так направду,
то нічого не сталося.
«Ціла справа в тому,
аби жити».
(«Подорож друга»)
Окремі прості міркування складаються в риторичні інвективи, які не спростовуєш, а приймаєш як даність, яку годі змінити.
Повернення до найпростіших запитань
про потребу і мету творення
є поверненням митця до стану суверенності.
(«Потреба очищення»)
Мій приятель твердить, що поляки не пишуть віршів, а філософствують на різноманітні теми. Але філософія є складовою нової поезії, якщо розуміти, що в основі будь-якої філософії лежить поняття міфу. Вічної спраги за вічним розумінням людської тимчасовости і вічним намаганням цю тимчасовість подолати творчістю …
Анджей Дембковський не видумує тем для розмов. Вони знаходять його самі, і автор лише надає цим темам власного інтонування:
затриманий
на половині дороги до мети –
геній
душиться власною слабкістю
(«Воля»)
Між патріархальністю і цивілізацією нема порозуміння. Цивілізація нищить патріархальність, але туга за патріархальністю стримує людське втішання т.зв.цивілізаційними набутками:
Двадцять років тому
довкола мого дому
росла картопля,
босоніж ми ходили по стерні –
сьогодні стоять блоки.
Двадцять років тому
довкола мого дому –
мешкали люди.
(«Дитинство»)
Елегійна констатація неможливості зупинити цивілізаційної ходи життя, яка нищить патріархальність нашого бажання повернутися у світ неіснуючої ідилії. Однак, лишається мрія-туга, яка й надає цьому новітньому локомотиву, який готовий змести все на власному шляху, ілюзії чумацького воза:
Моє життя.
Не вмію до нього
звикнути. Розкажи мені
приятелю яким воно є.
Кожне моє місце
є поза ним.
Часто в ілюзії доставляємо
поезію. Притягаємо глухих слухачів.
Оздоблюємо вечори
для натхненних таємниць
і споглядаємо на заблукані випадковості,
розсипані диханням Ангела.
(«Нотатка»)
Анджей Дембковський вийшов на той рівень поетичної розмови, який не потребує витонченої форми (хоча форма його поезій сиріч бездоганна), а прагне мудрого співбесідника, готового слухати і чути, готового прийняти непривабливу правду:
Всі є смертними,
півнагою грудкою землі –
ніхто не знає, що найкращі
форми слова
шукають порятунку перед правдою
(«Відходини ІІ»)
Я не знаю, що тут додати. Знаю, що цей поет не побоявся привідкрити завісу правди життя, не зневаживши естетичної форми. Цього досить, аби Дембковського читати, не кажучи вже про те, аби розуміти…
____________________________________________________________________
- Переклади уривків з віршів і окремих віршів («Дитинство», «Нотатка») рецензента