Ми програли вкотре будь-які сподівання на політичні зміни. Значить, такий наш льос. За 22 роки здобуття незалежности у нас так і не відбулося становлення політичної еліти. Так і не відбулося становлення системи „влада-опозиція“. Жодна гілка влади за ці два з хвостиком десятиліття не вийшла за рамці „временщиків“, не вийшла за межі люмпенського принципу „грабуй награблене“. Кого звинувачувати? Себе. І тільки себе.
Ми програли вкотре. Програли Ідею Держави-Мрії. Шкода, але в цій старій Європі і ще старішій Азії, – ми залишаємося вічними дітьми. Вічними романтиками. Особлива моя негація так званої опозиції. Її ніколи не було. Але залишалася надія. Дякуючи 2004-му рокові ми позбулися сентиментів до влади. Здається і до опозиції. Але дозволяємо випадковим людям, пройдисвітам-авантюристам маніпулювати нашою свідомістю і нашим намаганням політичного вибору.
Днями дивився російський телеканал, де Владімір Соловйов допитувався Дмітрія Кісельова, чого українці повстали проти Януковича і чому так активно підтримують європейський вибір. Кісельов крутився, мов на вертелі, не хотілося брехати аж занадто, але й правди не мав права сказати, тому й крутився, як дзига, що причина ніби є і ніби немає. Але ось оцінка Кісільовим української опозиції заслуговує уваги: Тягнибок – коричнева чума, український фашист; Яценюк – політичне непорозуміння; Кличко – американський проект з командою-сміттям (в оригіналі „мусорная команда“). Єдиний політик, який може скласти серйозну опозицію Януковичу – Юлія Тимошенко, найгірший європейський прем’єр часів європейської кризи, „злодій і авантюрист“, але найхаризматичніший сучасний український політик.
Це наймудріша оцінка української опозиції, яку мені довелося останнім часом почути, хоча й перебільшена щодо оцінки ролі Тягнибока і його політичної сили, й заменшена щодо оцінки Яценюка і Кличка. Вона пояснює, чому наш Президент – Янукович. Вона пояснює, чому нашим Президентом після 2015 року залишиться – Янукович.
Сьогоднішні українські виступи-протести є нічим іншим, як грою в піддавки під Януковича. Жодного нового політичного імені ми не побачили. Його і не могло бути. Там свої розібралися із своїми.
Кого я побачив на мітингу в славному Івано-Франківську? Жодного нового обличчя. Виступали ті ж люди, які провалили українську незалежність 1991-го, провалили сподівання незалежного 1991-го; ті, які провалили «помаранчевий» спротив 2004-го, а їхня опозиційність виявилася у прориві до державного корита і потраплянні в політичні торги і навколоторги.
Що я почув на мітингу? Дешеву дитячу складалку: „хто не скаче, той москаль!“ і нібито втілення європейських прожектів: „Україна – це Європа“, що при швидкому повторюванні зливалося у більш зрозуміле – Україна – се …опа… Почув заклики до поїздки у Київ, але з якою метою? Не піддаватися на провокації і дотримуватися мирних вимог. Навіщо тоді взагалі їхати?
Мирних вимог у кого вимагати? У людей, які віддали злочинний наказ „Беркуту“ розігнати мітингувальників, а потім „здали“ і самих „беркутівців“. Від кого вимагати? Тоді, коли лунають заклики до імпічменту Президента і відставки Уряду, Президент, з виглядом великомученика, дає інтерв’ю на „ICTV“, в якому засуджує політичні провокації і провокаторів і закликає усіх їх виявити. Не здивуюся, коли завтра він поїде в закордонне відрядження, а у його відсутність вже не битимуть мітингувальників, а подавлять танками. Янукович приїде через тиждень і підтримуватиме… мітингувальників. Азаров прийде у Верховну Раду і … вибачатиметься, але не залишить своєї посади. Шуфрич коментуватиме: „Ми не голосуватимемо проти уряду“. Колесніченко вкотре обізве мітингувальників „покидьками“, а опозиція закликатиме … не піддаватися на провокації…
Мені шкода се молоде покоління, яке вчергове виявилося зраджене людьми, яким не можна було би довірити пасти сільську худобу, а вони вкотре прорвалися до ролі національних чи політичних провідників. А оскільки тепер крайнього не знайдеш, і всі протести закінчаться навіть не кров’ю, кров була і їй не повірили, – закінчиться великою ганьбою під гаслами „політичного примирення“, залишається єдине, – індивідуального вростання в простір Европи, – не через чергову заробітчанську форму еміграції, а через вростання в індивідуальний простір свободи.
Шлях найскладніший, але і найнадійніший. Принаймні, тут ніхто тебе не зрадить і не підставить. І тільки ти сам зможеш стати тим, кого так бракує в сучасній Україні, – вільною особистістю, яка не піддається політичним маніпуляціям і провокаціям, а здатна захистити свій простір свободи. Напевне, се шлях Сковороди. Принаймні, се вибір Людини, в Людині і за Людину. Інший є даремною тратою енергії і сил. Особливо в українському варіанті квазіпошуків політичного вибору. Особливо, коли відсутня політична опозиція, а провладна „проституція“, яка називає себе опозицією, і надалі виходитиме на Майдани…
Євген Баран.
Якщо коротко, то в цій постсовковій країні нічого ПУТНЬОГО не відбудеться до тих пір, поки в ній НЕ ЗДОХНЕ останній хохол-малорос. Чому? Частково на це запитання відповів В.Сосюра «Вступі» до поеми «Мазепа»:
«У голові твоїй – макуха:
Хіба ж ти можеш жить сама,
Російсько-польська потаскуха,
Малоросійськая тюрма. …»
А тепер «трохи» довше.
Колись переглядав фотознімки маленького – мізерного в порівнянні з нашим 45-ти млн. насєлєнієм – африканського племені (ми ж бо – “Слава Нації!”) масаїв. Ні чвураків, ані джипів, ні ай-фонів, ані золотих унітазів (а навіщо будь-який – “nature is around the corner”), ані престижних статусних гарнітурів та інших “атрибутів” – всіх не перелічити! – УСПІШНИХ і ПРОДВИНУТИХ ЛЮДЕЙ. Якесь ганчір*я на блискучих худорлявих шоколадних тілах. І все! Але подивишся в їхні очі, а там лише … гордість (а не гординя-гонор змішана з пихою), самоповага. І постава щасливої гордої маленької ЛЮДИНИ. І згадав телерепортажі з нашої постсовкової посткалхозної «глибинки» – з “великої” і галицької України, – і очі тих тьоток (їх навіть жінками назвати важко – якісь, пардон, загнані в кут гермафродити) і чоловікоподібних істот з пропитими пиками і випареними мізками пітекантропів, а в очах тих – повна зневага і ненависть до ВСІХ і самих себе. Вони НЕ ВІРЯТЬ НЕ ЛИШЕ НІКОМУ – ВОНИ В СЕБЕ НЕ ВІРЯТЬ (згадав «Щоденники» Олександра Довженка – повний розпач щодо своїх земляків). В наших галицьких, особливо, львівШЬких пань і панночок, хоча б гонор є, а в тих – повна безвихідь і бєзнадьога. Замість «гену спротиву» (який витравили комуноїди з допомогою Голодоморів, НКВД і КГБ) – «ген страху», який «змутував» на «ген зневіри». Згадав також і пихаті, відгодовані пики наших дупотатів-пофігістів з цинічним і ситим блиском в очах. Про які духовні цінності можна щось в ЦІЙ країні говорити, коли навіть в головах «інженерів людських душ» – калькулятор?!!! Хоча б проблиск співчуття до напівзлиденного (а часто і просто злиденного!) життя своїх виборців, виборчий голос яких можна купити за «шмат гнилої ковбаси»! Яке там – ЖОДНОГО! Зате «своїм» дуууже «співчувають»!
А що ж говорить наша «революційна» молодь (про всіх не буду, бо є там і тверезо і реалістично мисляча) про так звані євростандарти (тобто, ЗВИЧАЙНІ цивілізаційні, загальнолюдські, демократичні)? Для молодого покоління це, перш за все, – безвізовий режим з Європою, «щоб можна було вільно – безвізово – поїхати до Іспанії (Італії, Німеччини, Португалії, Чехії, Франції etc.)», де тЄжко працюють їхні батьки і висилають їм єврики, які вони успішно і безтурботно просаджують в кнайпах та інших «увєсєлітєльно-пітєйних завєдєніях» під музичку російської попсятини та шансонів. А в той же час в наших «патріотичних» галицьких містах корупція, здається, вільно (в Совдепії її хоч якось-какось приховували) «гуляє» навіть по вулицях. Схоже, не за горами той час, коли і вихованці дитсадків будуть грати в гру «Хто кращий корупціонер», а для дорослих дядь і тьоть встановлять премію «Передовику хабаровиробництва» з перехідним прапором для переможця. І фото – на «Дошку хабаропошани». Що цікаво: з’ясовується, що нам ця мерзенна корупція, яку ми критикуємо на всі заставки і ненавидимо до всіх фібрів своїх душ (в які вона вже давно в*їлась), як в тій совдепівській пісні, «нам строить и жить помагает».
Зате там, на Майдані, чути надривний вереск наших співвітчизників «Хто не скаче, той москаль!» і «Банду геть!», хоча в провінції від Хутора Михайлівського до Чопа – все спокійно і ніхто своїй – такій самій, але меншій, – «банді» НІЧОГО не кричить, очевидно тому, що вони самі її обрали, яка їх влаштовує, і яка для себе робить пОкращення, а для насєлєнія – пАкращення. (Дивно, що вони ще не кричать «Геть москалів з українських тюрем!» ).
Починаючи з часів незалежності жодного разу не чув, щоб наші міські депутати (знаю лише декількох з них, яких можна з «натяжкою» і без неї назвати порядними) змусили виконавчу владу працювати прозоро (=чесно і відповідально) на своїх земляків, а не на сім*ю та наближених. Різниця з ТИМИ, що вище (в стольному граді), полягає лише в тому, що ця (наша і така рідна та ще й така «суперпатріотична») менше краде. І не тому, що не вміє, а тому, що все, що можна було вкрали (такі ж «патріоти») раніше. Зрештою, а хто ж її ТАКУ обрав? Часом не наші патріотичні земляки своїми «непродажними» голосами і вірою в те, що «цей хоч і краде, та все ж і з народом ділиться, і нам щось дасть вкрасти»? Що ж до патріотизму наших місцевих «депутатів-суперпатріотів» і виконавчої влади, то для мене барометром їхнього патріотизму є ЗАНЕДБАНІ і ЗАБУТІ НИМИ могили вояків УГА, біля яких – польський військовий цвинтар, який поляки по-європейському, тобто, по-людськи впорядкували (без псевдопатріотичного галасу та надривно-істеричної патетики). І могили, і військовий цвинтар – там, де їх не видно – місцевій владі і штатним «патріотам» око не ріже. Але поляки віддали НАЛЕЖНЕ своїм землякам, а ми з нашими дупотатами – так і залишились хохлами Хохлопатріотами. Зате ж патріотичні які! Коли виходимо на Майдани. Можна навести ще декілька прикладів, але цей найбільш показовий! Кого обираємо, те і маємо! «Слава Нації!»
За якимись статистичними (схожими на правду) даними лише 30% нашого насєлєнія були за кордоном і – щонайменше, – візуально, знають що таке Європа. Але що таке євростандарти, наші земляки розуміють по-своєму – досить своєрідно. Перш за все, це – дороги і сервіс. Можуть часом ще розказати, як ТАМ держчиновники ставляться до звичайних людей. Але ЧОМУ ТАМ немає корупції, ЧОМУ саме ТАКІ дороги, на яких не стоять «оператори машинного доїння», чому ТАМ ТАКЕ ставлення до людей, ТАКІ комунпослуги, ТАКА архітектура («застигла музика», а не наше «пізнє стодолло» або ж «раннє баракко» в ЦЕНТРІ міста) etc., жоден з них чіткої і адекватної відповіді не дасть. Що таке ГРОМАДА, ГРОМАДЯНСЬКА СВІДОМІСТЬ, ГРОМАДЯНСЬКА АКТИВНІСТЬ вони – ті, хто «помацав» очима Європу, – розуміють приблизно так само, як я знаю про принцип роботи великого адронного колайдера. В них громадянська свідомість проявляється або ж в своїй «незалежній» квартирі елітного планування або ж у такому ж «незалежному» чвураку та біля нього.
А тому в цій країні буде лад і спокій лише тоді, коли в ній з*явиться ГРОМАДСЬКА СВІДОМІСТЬ, а насєлєніє стане ГРОМАДОЮ. І тоді не буде потреби збиратись на Майданах і «стрибати вище москаля». До речі, у масаїв також є звичай-змагання підстрибувати («хто вище?»), але зовсім з іншим – немоскальським – «контентом».
А поки що … від такої РЕАЛЬНОСТІ у нормальної і адекватної Людини може «поїхати дах».
Хочу до масаїв!