9 травня мине 68 років від закінчення німецько-радянської війни. Війни двох суспільних систем та формацій: фашистської та комуністичної, у якій загинули мільйони невинних людей. Війни цинічної та жорстокої, яка обпалила своїм вогнедишним жерлом мільйони людських душ і тіл. Заради чиїхось божевільних ідей, задумів та планів на полях битви полягла неполічена кількість молодого цвіту. У тому кривавому вирі вигибло ціле покоління людей. Україна втратила у тій війні більше, ніж переможена Німеччина.
Ще до початку війни німецькі стратеги навіть вирішували питання: чи українці – untermesenen, другий сорт людей, чи близькі по крові та духу до арійців, а більшовицькі сатрапи “подбали” про з’єднання усіх українських земель в єдину державу. Але одні і другі були жорстокими поневолювачами українського народу. Українці понесли найбільші людські втрати, які торкнулися фактично кожної родини.
У тієї війни було одне обличчя – смерті. Свідченням цьому є на нашій землі тисячі могил, пам’ятників та обелісків відомим та безіменним героям. Але час не стер і ніколи не зітре їх славні імена з пам’яті нащадків. Вони стали гідними символами всенародної шани, віри, правди і любові до мужніх воїнів. Поклонитися сьогодні їх світлій пам’яті – святий обов’язок кожного громадянина нашої держави.
Володимир ПОГОРЕЦЬКИЙ.