Минулої середи, як було анонсовано засобами масової інформації, у Тернопіль завітав головний редактор журналу «Золота Пектораль» Володимир Погорецький.
У Тернопільському технічному ліцеї, де директорує Ігор Лисий, а посаду заступника директора з виховної роботи обіймає Юлія Гнатюк, яка, власне, й організувала цей захід, знаний письменник, журналіст, учасник бойових дій в Афганістані Володимир Погорецький зустрівся з учнями та викладачами цього навчального закладу. Оскільки в ліцеї є музей «Кімната пам’яті», присвячений воїнам-«афганцям», які загинули на війні ув Афганістані (до речі, наявність такого шкільного музею – рідкісне явище не тільки для Тернопільщини, а й для України), тож в ньому вирішив презентувати свою книгу «Афганський синдром» головний редактор літературно-мистецького та громадсько-публіцистичного журналу. На зустрічі-презентації були і його бойові побратими – голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий, заступник голови цієї організації Василь Когут, член президії ТОО УСВА Петро Канак, Любомир Васильович Протасевич – батько полеглого на афганській війні лейтенанта Тараса Протасевича, вдова капітана Євгена Богача, помічника начальника інженерної служби полку, Ярослава Богач, батько одного із ліцеїстів – учасник бойових дій в Афганістані Василь Мороз, з яким, власне, Володимирові Погорецькому довелось свого часу пліч-о-пліч нести тягарі армійської служби в одній і тій самій військовій частині на території чужої країни.
До речі, ветерани афганської війни є частими гостями цього музею і поповнюють його фонди власними експонатами. Перший раз у ньому побував письменник Володимир Погорецький, який прочитав ліцеїстам, крім уривків художньої прози, свої вірші з поетичної книжки «Шураві», яка побачила світ минулого року у Тернопільському видавництві «Астон». Спогадами про свої армійські будні, лихоліття афганської війни ділися гості такої незвичайної імпрези воїни-«афганці».
Минуле назавжди лишається з нами. Тому жодна війна не може бути забутою, навіть та, яку було засуджено суспільством. Рядові солдати воєн не починають – вони гинуть на цих війнах, виконуючи свій військовий обов’язок.
Афганська війна залишила багато проблем, зокрема проблему інвалідів, військовополонених, пошуку пропалих без вісті. Немає чим виправдати наші втрати в Афганістані. Нам ніколи не повернути дев’ятнадцяти-двадцятирічних солдатів, які завжди залишаться молодшими за своїх однолітків. Але пам’ять людська не повинна бути втрачена, вона має бриніти, мов струна.
Майже десять років тієї війни не забути, не викреслити з життя багатьох наших земляків-тернополян, яким на долю випала служба на чужій землі, не загоїти душевні рани багатьох сімей, які втратили своїх синів, братів, чоловіків, коханих, батьків – свою надію, своє майбутнє… Час не владний загоїти душевні рани усіх людей, кого торкнулося чорне крило глибокого смутку, страхіття війни. Але спогади про цю жорстоку війну – це уроки для майбутніх поколінь, це застереження надто амбітним політикам, які готові через кров і страждання інших людей побудувати для себе і своїх родин рай на землі.
Ми всі повинні завжди пам’ятати тих, хто загинув в Афганістані. Це вони ціною власного життя рятували у боях своїх побратимів.
Пам’ять про них у наших серцях має жити вічно.
Юлія Починок