“Короткі поетичні «послання» Ґурґули – прості та самодостатні. І це важко не помітити одразу. Проте, вони мають і свого конкретного адресата. Людину, яка є чуттєво-рефлексуючою; що любить Світ таким, який він є; яка сприймає довколишнє. І в тому числі, й через систему спонтанних негомінких метафор. І саме такий читач «Трикутника», безумовно, відгукнеться передусім…”

Ігор Ґурґула: «Трикутник», наближення, спроба

1. Напочатку

«Трикутник», так називається нова книга Ігоря Ґурґули. Ця поезія, що заявлена, як «смс-вірші», видана львівським «Споломом» 2014 року на 358 сторінках (напутнє слово Олеся Ганущака). Незважаючи на те, що автор – з легіону давніх та надійних прозаїків, час-до-часу маю нагоду читати і його поезію в окремих книжках та журнальних, газетних добірках. Тобто, здається мені, що усе це (поетичне) – всерйоз і назавше.

Назву Ґурґула з’ясовує в книжці сам в оригінальному «після сказаного»:

Трикутник – три, трикутник – Трійця,

Три стадії і три пори.

Якщо ти чесний – то не бійся…

Ти той, що роджений згори.

…Навряд, чи мені тут слід щось додавати або, на свій лад, інтерпретувати. Залишу поетові поетове.

2Повідомити про себе

…Одверто скажу, на початку був дещо заскочений саме такими, власне «SMS-ними»,  віршами Ігоря Ґурґули: по три лапідарні «повідомлення», закомпоновані на малоформатному аркуші та обрамлені, кожен, у стилізовані під мобільний телефон рамці. Вияв форми; деякі змістові інтереси закоренілого пошуковця; драстичні вибрики пересиченого естета?!. Напевне, трапляється, що нерідко обережно спостерігаємо, так і не наважившись перечитати запропоновані тексти вповні. Відкладаємо на потім і таки не повертаємось!.. Або якось так?!. Спочатку спробував читати вибірково. Читається. Далі – усе поспіль. Помітив, що часто за грубуватою, навіть подекуди неоковирною формою приховано, – виразне авторське бажання, свідомо. з якихось жорстких форм викласти невловиму мозаїку харизми нашого хиткого світу; не хизуючись і не задаючись великими цілями, радше, самоіронізуючи, подеколи відверто виставляючи свій невпокорений егоїзм і самолюбування. Власне, – ліричного героя. Дуже стисло: чотирирядково, імпровізаційно, спонтанно.

*****

Ти вся така – наївна і дитяча.

Ти віриш в щирість почуттів.

А суть моя брехлива і ледача.

Я лиш пригріть тебе зумів.

*****

Я аферист, приблуда, ловелас,

Я той, що стриматись не може.

Я у житті отримав пас –

Від тих, од кого і не гоже.

*****

Я п’яний гном,

Хоча й не п’ю багато.

Але сьогодні в мене свято –

Іще один життя облом.

…Дивно, помітив, що у таку поезію втягуєшся: вона невимушено починає супроводжувати тебе; якнайближче та найзбагненніше жорстке довколишнє в картинах життя.. Як найпростіша, але, водночас, найзвичайніша сприйнятлива до брутальності музика, що повсякчас оточує тебе, зроджена самою недосконалою людською природою. Остаточно сформулюю таким чином: вона є тому, що є. І це неспростовно. …І очевидно художньо.

 

3. Дістатися адресата

…Короткі поетичні «послання» Ґурґули – прості та самодостатні. І це важко не помітити одразу. Проте, вони мають і свого конкретного адресата. Людину, яка є чуттєво-рефлексуючою; що любить Світ таким, який він є; яка сприймає довколишнє. І в тому числі, й через систему спонтанних негомінких метафор. І саме такий читач «Трикутника», безумовно, відгукнеться передусім. Вздрівши картину творчо-самовільну та невигадливу. Очима не лише харизматично-авторськими – суб’єкта ліричних мініатюр, а й , очевидно, своїми власними, всіляко заангажованими. І я відразу цитую:

Урешті, …світ цей неозорий

Вмістився в баченні моєму;

Його трактую по-своєму.

Мій світ – доступний і прозорий…

4. Концентрація любові

SMS-ний Львів Ґурґули – і просторікуватий, і несподіваний, і містично-присутній, водночас. Постійно фіксую, що любов до цього європейського й світового міста й місця виражена ліричним персонажем не через якість вишукані лексеми (радше, – навпаки!), а через неодмінну присутність Левового Града в буденному звичному життєписі суб’єкта.

*****

Не проганяйте мене,

Не питайте дурниці.

Де би зміг я, крім Львова?.. –

Слова наче шпиці.

Я усох би за літо –

Отакі, то є справи…

Не питайте серйозно,

Не дражніть для забави.

*****

Ось по бруківці,

Як завше, манджаю.

Львове, ти знаєш,

Без тебе конаю.

*****

Може, на Марс полетіти

І забрати в дорогу тебе?

Будем там собі тихо глядіти

Як над Львовом дощик паде.

Власне, що – без якоїсь підспудної потрясаючої драматургії. Але ж я її й не чекаю від цих невинних мініатюр. Натомість, згодом вимальовується характер героя, що в ліриці рідкість; такого собі епікурейця, творчого експериментатора, подеколи в чомусь гультяя та невігласа… Невіддільного від Львова. Від слова. Від… SMS-ок! З посланнями, врешті-решт, мабуть, навіть самому собі. Вірші приходять. Стисло. Львове. І це файно. Львів’янину.

5. Направду…

…Є у Ґурґули і таке електронне послання:

Скоро Різдво –

І душа стрепенеться.

Впала сніжинка розтане.

Все, що від щирості –

Ляже на серці.

Бог-немовля

Запрягає вже сани…

…Направду, настрої і картинка помітно перегукуються з поезією Б.-І. Антонича. Добре засвоєння добрих традицій. І скупа форма мініатюри зовсім не перешкоджає цьому. І усе йде від душі. Усе вкладається. Поезія. Ґурґули.

6. Тут щось є

Не промину цю заувагу. У демонстративно-реалістичних «речах» Ґурґули, видається, є глибоко закладена й певна ностальгійна вразливо-приглушена, таки шляхетна, гірчинка; що аж ніяк не позбавляє, а тільки додає пікантності. Чи завше тут йому вдається знайти достатні виражальні засоби?.. Напевне, що ні… Одначе, найвдаліші творіння – одверто авторськи впізнавані, самобутні. Ось так. Для гурманських розмислів…

…Ностальгія за собою. Справжнім.

7. Плюсую…

…Дещо про сценографічний антураж поетично-ліричного дійства; себто про оформлення книжки. (Про SMS-ну стилізацію сторінок я вже згадував напочатку). Книжка хоч і невеликого формату (втім,– це характерно для більшості поетичних видань), таки обсягом чималенька – понад три з половиною сотні сторінок. А ще – добротна тверда палітурка кольору глибокого бордо. Дещо дивним видається те, що є ще й суперобкладинка невиразного сіро-шахтарської колористики. Що аж ніяк не тішить око! Ото вже, во істину, дизайнерські рішення не завше осягнути читачеві…

…Окремо, про бистру штрихову графіку художника Віталія Талька, що нею «пересипано» поетичні тексти. Цей енергійний, насичений багатою уявою рисунок, напевне, більше супроводжує «SMS-ки», ніж навпрошки ілюструє їх. При завзятому бажанні можна прослідкувати осучаснені мотиви і Босха, і Брейгеля, І Дюрера. І, якраз, у цьому добротна та естетично вигідна прив’язка графічних аркушів до Ґурґулиних мініатюр. Добре у поєднанні з добрим, за правило, дає незбагненно позитивні художні ефекти. Картинок достатньо, аби насолоджуватися. І, разом з тим, не аж занадто, щоб перетворити це видання на альбом авторської графіки. Плюсую до книжки. Як певного явища. Присутність естетики розвитку художньої концепції назагал.

Віктор Палинський