В культурно-інформаційному полі України та світу з’явилася новина: в Ігоря Павлюка вийшла друком книга віршів у Лондоні англійською мовою «AFlightovertheBlackSea» («Політ над Чорним морем»)передмову до якої написав Нобелівський лавреат. Це вперше у вітчизняній літературі. Вітаю Вас. Як Ви «дожилися» до такої знакової події?
– Дякую за вітання, Василю. Ви сам класний романтичний журналіст, тому можете провідчути іншого поета у різних системах координат. Найбільше задоволення, просто кажучи, для мене – це сам процес писання віршів, спілкування з Музою, а от вже видрук книг, презентації тощо – робота… Хоча іноді саме з біографії поета більше твориться легенда, без якої справжньому поету ну ніяк у часопросторі не вижити, не переформатуватися із суспільного явища у явище природне.
– Це не перша Ваша книга закордоном…
– Четверта. За останні чотири роки вийшло чотири книги мої «за бугром»: 2011 рік – у США (Нью-Йорк) – «CatchingGossamers» («Ловлячи осінні павутинки»), у співавторстві з Юрієм Лазірком, у 2012 – в Росії (Санкт-Петербург) – «Исповедь последнего волхва», у 2013-му в Польщі (Люблін) – а оце в лютому цього року – в Англії, у відомому лондонському видавництві WaterlooPress… Кожна з них – окрема драматургія, лірика, епос… Історія їх творення пов’язана із набуттям нових друзів, воріженьків… В інтерв’ю цього не розкажеш. Це вже цікавенна мемуаристика. Скажу лише, що дуже вдячний перекладачам, видавцям, авторам передмов, організаторам презентацій у світі, які вже відбулися і які ще, надіюся, відбудуться: лауреату Нобелівської премії Мо Яню, з яким у мене зав’язалося активне листування, всесвітньовідомому англійському поету Наомі Фойл, Юркові Лазірку, Любові Лібуркіній, Євгенії Більченко, Тамарі Гордієнко, Тадею Карабовичу, Стіву Комарницькому, Дмитрові Дроздовському… І всім, всім, хто щиро підтримував мене, тим, хто шкодив (прізвищ наразі не називатиму), – також по-християнськи дякую. Так, пан Віктор Янукович на одній офіційній світовій зустрічі, коли його запитали, чи він знає поета Ігоря Павлюка, відповів, що знає, що я добрий поет, але, на жаль загинув три роки тому в автомобільній катастрофі… По-доброму смішно. Довго буду жити.
– І все-таки кілька слів про презентації, про які «писала світова преса».
– Всі вони, м’яко кажучи, були екзотичні, з екстремальними випадками. За останні кілька місяців я устиг побувати з презентаціями в Пакистані – на запрошення колишнього прем`єр-міністра цієї країни, нинішнього мера міста Лахор, відомого у світі письменника Факхара Замана, у Лондоні (організовував англійський ПЕН-клуб, премію якого я одержав) в Оксфордському університеті, в Москві, в будинку і на могилі Пастернака… перед війною…
– І де було найцікавіше?
– Скрізь було цікаво по-своєму… Дивовижна древня культура Пакистану на фоні екстремального зовнішнього антуражу, добра і спокійна Англія… Про Москву, куди я їздив у складі делегації на 200-літній ювілей Тараса Шевченка, зараз говорити не хочу. Скажу лишень, що одержую листи від моїх російських побратимів-поетів, яким зараз іще важче, ніж нам… Бо у нас – діло святе: захист батьківщини. А вони відчувають себе без вини винними зрадниками… Адже далеко не всі російські митці, як знаємо, підтримали політику Путіна… В Лондоні в інтерв’ю на BBC я вже казав, що розділяю поняття: російський народ, російська культура і російська влада. А найцікавіші подорожі мої, надіюся, ще попереду. Я готовий до них, до світових випробувань, адже поет, як дерево: сильний корінням і плодом. Чим вище вітрило – тим глибший кіль. У мене є моя батьківщина, глибока родова пам’ять. Є світові творчі плани. Але є війна…
– А що Ви думаєте загалом про політичну ситуацію теперішню?
– Політика зараз дійсно зайнялася всіма, навіть тими, хто її явно ігнорує. Лише хтось любить політику, а когось вона ґвалтує. Бо ж недарма існує джентльменська порада, яку я вперше почув у Нью-Йорку: в поважному товаристві не говорити про політику, про гроші, про церкву і про погане… Тепер усе просто: той, кого ми вважали братом-сусідом, підло зрадив нас, парадоксально згуртувавши націю, яка була на межі громадянської різні. Нас тепер виразно ідентифікують у світі. Я, до речі, передбачав ці події ще десь п’ять років тому, говорячи про можливість сьогоднішньої ситуації в інтерв’ю, у своїх статтях, у книзі соціальної лірики «Україна в диму». Тут ніякої містики і пафосної претензії на пророцтво. Просто кожен поет – суспільний лікар, а добрий лікар легко визначить розвиток хвороби хворого, поставить діагноз, скаже, скільки йому зосталося, якщо в нього, не дай Бог, рак… Є таке явище як суспільний рак, від метастазів якого може загинути ціла держава, а той світ… Наше суспільство дуже хворе, але не смертельно. Шокотерапія повинна вилікувати нас. Адже найбільший наш ворог протягом століть – це ми самі, погоджуюся з рядками Івана Мазепи»: «самі себе звойвали». Тому я завжди починаю із себе. Сьогодні, наприклад, записався в українську армію добровольцем.
– Розкажіть про це детальніше.
– А що розказувати? Ми вже й так усе заговорили. Видали в різних циркових шоу всі воєнні секрети. Я – колишній курсант Санкт-Петербурзького військового училища. Знаю російську армію зсередини. Знаю деякі секрети. Але їх не можна озвучувати! А то ми – як діти малі, Їй-Богу…
– Зрозуміло. Тобто Ви вважаєте, що може бути світова війна…
– А хто з людей знає напевно?.. Хто знає – йому все одно не повірять. Ми на межі. І Україна – найгарячіша точка зараз на земній кулі. На нас величезна відповідальність. Мені зараз пишуть журналісти із Англії, просять відповісти на два запитання: перше – чому ми стали такою слабкою країною за роки свої незалежності, друге – чому ми без бою здали Крим Росії? Жорсткі, прикрі, болючі запитання поетові, батькові двох дорослих доньок, який не пішов ні в зовнішню, ні у внутрішню еміграцію… Спробую їм пояснити, не виносячи сміття з нашої хати, наш стан між війною і ганьбою.
– А що має робити, ким бути поет зараз?
– Як і в усі часи в усіх народів – бути Поетом у широкому сенсі цієї номінації. Миротворцем. Адже всі суспільні біди й починаються від порушення природної динамічної рівноваги: коли, скажімо, священик торгує, президент краде, поет іде в президенти… Поет – не вождь, не пророк, не гетьман! Поет – це Поет. «Як в нації вождя нема, тодівожді її поети» – це фраза Євгена Маланюка про ці неприродні умови, про суспільну шизофренію. Хоча можна романтично говорити і про такий стан суспільства, коли поет має бути бунтарем, а не миротворцем: коли застій, коли болото. Як там хрипло голосить Володимир Висоцький: «Настоящих буйных мало,вот и нету вожаков»… Зараз буйних достатньо (згадаймо Сашу Білого, царство йому небесне), а толкового президента вибрати важко…
– Зараз пишете?
– Пишу. Зразу було заціпило. Адже найстрашніше на війні, як відомо, – це не бій, а час очікування бою, як очікування смертної кари (є таке кримінальне покарання у деяких народів). От цей тривожний стан у мені минув. Тому я дивлюся на все із відкритим забралом і без дурного страху. Хоча, кажуть, сміливий не той, хто не має страху, а той, хто перемагає страх. Стараюся перемагати. А найбільша, найважча перемога – перемога над собою. Адже й геній – це той, хто переміг/угадав природу генів своїх, хто в ладах із ними…
– Тобто ви здобуваєте перемоги, як поет і як громадянин. Це може бути прикладом для інших, які у відчаї. Ще раз вітаю вас.
– До того було купа поразок, зрад, відчаїв, прірв. Лише досягнувши дна, людина може відштовхнутися від нього і випливти, щоби летіти до Сонця, до своєї зорі. Я це пережив на власному досвіді. Наразі весна. А це, перш за все, – пора кохання, яке також – бій, в якому нема переможених і переможців… Тому бажаю всім любові, миру, гармонії. В ім’я чого друкую в Україні зараз книгу своїх віршів під назвою «Гра і битва», яку уклала моя дружина, а сам чекаю дзвінка-виклику на військові навчання частини, де я приписаний.
Довідка:
Ігор Павлюк – поет, письменник, науковець (доктор наук із соціальних комунікацій, старший науковий співробітник Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України), лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф», премії англійського ПЕН клубу. У літературу прийшов у дев’яності. Його твори перекладені багатьма мовами світу. Книга лірики «Україна в диму» стала книгою року – 2009 в Україні. Автор більше 500 публікацій у періодиці, наукових збірниках та 30 окремих книг різних жанрів, виданих в Україні та у світі.
Інтерв’ю взяв Василь Ворон