Обеліски, монументи пам’ятники… Згадати минуле закликають зімкнені уста сол­дата Другої світової війни, що стоїть на гранітному постаменті. Чорне крило відтінює безкрайні про­стори землі. Чи не дивина, що німі свідки лихоліття у скверах і на узбіччях битих шляхів, на курганах і цвинтарях оберігають спокій і мирну тишу?

У байраках і лісових хащах, у водах Дніпра і Волги, Вісли і Одера, на безмежних полях Європи знайшли свій останній прихисток солдати. Вони побороли коричневу чуму, але ще довго поневолювала їх чума червона. Вони задихалися без свобо­ди «на рідній, не своїй землі».

Довгий перелік імен наводить Книга пам’яті України. Це воїни Другої світової війни, що заги­нули на Тернопільщині чи були вихідцями з нашо­го краю. Загальна їх кількість — 3176 осіб. Про кожного з них можна розповісти вражаючі історії. Одні загинули у бою, інші пропали безвісти, треті вирвалися з пекла війни, але померли у військових шпиталях… Домівки залишилися без господарів, жінки без чоловіків, діти без батьків.

Боєць із автоматом у руках, що застиг на місь­кому кладовищі по вул. Степана Бандери, — це символічний образ усіх полеглих у боях за місто над Серетом і всіх воїнів, вихідців із Чортківщини, яких перемололи нещадні жорна війни.

Тут люди притишують свою ходу, на мить затри­мують подих і вклоняються пам’яті героїв, бо…

Взивають мертві і живі,

Серед ярів глибоким сном повиті.

 

Сергій Волинець.

Без имени-2

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.