Ірина Вільде (з німецької – “дика”) – це псевдонім Дарії Дмитрівни Макогон-Полотнюк-Дроб’язко – письменниці потужного таланту, лауреата Шевченківської премії, людини своєрідного характеру і складної долі. Її дитинство пройшло на Буковині, юність – у Станіславові (нині – Івано-Франківську), а решту життя провела у місті Лева.
Народилася письменниця 5 травня 1907 р. в Чернівцях. За лінією батька, народного вчителя і письменника Дмитра Макогона, Дарина Макогон була галичанкою, за лінією матері, чистокровної німкені, – буковинкою. Там розпочала навчання у приватній гімназії, а пізніше навчалась у Станіславській гімназії Українського педагогічного товариства. Отримавши свідоцтво зрілості, 1928 року вступила до Львівського університету. Познайомилася зі студентом Львівської політехніки Євгеном Полотнюком, з яким і одружилася (як оунівець був розстріляний німцями у 1943 р.). Мала двох синів: Ярему (очолює кафедру сходознавства Львівського університету) і Максима (проживав у США, на початку 60-х загинув у автокатастрофі).
Перші літературні твори були написані в 1921 році, зокрема новела «Поема життя». До 1939-го вона опублікувала понад 50 новел, 27 з яких увійшли до збірки «Химерне серце».
У журналі «Нова хата» протягом 1935-1936 рр. друкуються повісті «Метелики на шпильках» та «Б’є восьма». Ірині Вільде одразу ж присуджують другу літературну премію – львівського Товариства письменників і журналістів ім. Івана Франка. У 30-х рр. XX ст. вона почала працювати над твором, якому віддала 25 років свого життя, – романом «Сестри Річинські». 1955 року журнал «Жовтень» розпочав публікацію цього твору, а книгою, окремим виданням виходить у 1958 році, вдруге – у 1964-му. Цей великий за обсягом роман удостоєний найвищої літературної нагороди – премії імені Тараса Шевченка.
У 60-х роках минулого століття Ірина Вільде очолювала Львівську обласну організацію Спілки письменників України, де залишила по собі добру пам’ять. Особливо тепло згадують її Роман Іваничук у книзі «Благослови, душе моя, Господа…» та Роман Горак, який докладно описав робочу і домашню обстановку письменниці.
Наприкінці життя доля дуже жорстоко обійшлася з цією життєлюбкою. Померла письменниця 30 жовтня 1982 року. Похована у Львові на Личаківському цвинтарі.
Мабуть, читачам буде цікаво дізнатись про те, що доля Ірини Вільде перетиналася й з Чортківщиною.
У Білобожниці свого часу мешкала родина Сторожуків, з якою приятелював чоловік Ірини Вільде – Євген Полотнюк (його батько у наших краях працював лісником). Донедавна на шкільному подвір’ї зберігався будинок, споруджений Є.Полотнюком. Достеменно невідомо, чи бувала тут Ірина Вільде, проте до Білої вона зі своїм чоловіком приїздила неодноразово. Донька Сторожуків – Ірина вийшла заміж за Лева Бойка з Білобожниці і молоде подружжя вчителювало у Білій. Їхні діти Ігор та Борис зі споминів своїх дитячих літ пригадують, що у них гостювала письменниця (збереглися знімки). Ігор Бойко, коли навчався у Львівському ветеринарному інституті, проживав у Ірини Вільде на квартирі. Нині він мешкає у Чорткові і, гадаємо, він обов’язково поділиться з нами спогадами про письменницю, про яку М.Рудницький сказав: “Людина справді європейського таланту”.
Анна САВКА