«Гельсінська ініціатива – ХХІ» та «Зелений Світ» ініціювали чергову зустріч кіноклубу у бібліотеці на Зеленій. На ній представили підбірку творчих робіт студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Модератором програми був Роман Країнський – наш земляк, студент Університету.

Анонс викликав активний інтерес: як серед постійних учасників кіноклубу, так і серед нових його гостей. Читальна зала бібліотеки ледь умістила усіх, хто завітав сюди 20 січня. Що не може не радувати і навіть змушує замислюватися над питанням про більш просторе приміщення…
Мимоволі подумалося, що якби випадково з’явився тут один з колишніх місцевих чиновників, він знову не втримався б від власної репліки часів горезвісного продажу кінотеатру у нашому місті: «Я й не знав, що у Чорткові стільки кіноманів!»…
Чому ми гадаємо, що людям час від часу варто збиратися у кіноклубі? Чому колективного перегляду кінофільму не може замінити можливість подивитися його по телевізору? Або з монітора комп’ютера – якщо вже телевізійний репертуар не до смаку? Це ж так зручно – не треба нікуди йти, узгоджувати час зібрання, зважати на погоду… Власне тому, що кіноклуб окрім перегляду стрічки дарує ще й МОЖЛИВІСТЬ РОЗМОВИ ПРО НЕЇ.
Це в першу чергу стосується саме жанру серйозного кіно, яке бентежить душу і провокує до роздумів. Адже отими РОЗДУМАМИ І ПЕРЕЖИВАННЯМИ НЕОДМННО ВАРТО ДІЛИТИСЯ З ІНШИМИ : як з однодумцями, так і з тими, хто має інакший досвід, спосіб мислення та цінності.
На жаль, зазвичай ми спілкуємося з людьми не у найзручніші для спілкування моменти нашого життя. Найчастіше: у побутових та робочих клопотах, у тісняві громадського транспорту, у чергах біля кас та чиновницьких кабінетів… Молодь можливо ще – серед дискотечного галасу. Люди похилого віку – на лікарняному ліжку. Такого роду «ерзац-спілкування» часто неспроможне збудити: цікавість, співчуття, любов, прагнення дбати та дарувати. А без цього МИ НЕ СТАЄМО ЄДИНОЮ СПІЛЬНОТОЮ. Без цього, погодьмося, життя певною мірою втрачає свій сенс.
Зустріч у кіноклубі передбачає неодмінну розмову, дискусію, погляд у вічі… Бажано, аби ця я розмова не зводилася до формату: промовець + мовчазні слухачі. Бажано, аби і розмову і роздуми кожен приносив з цієї спільноти – до свого дому…
Хочеться сподіватись, що цього разу гості клубу не пожалкували за проведеним в клубі часом – більшість студентських сюжетів виявилися оригінальними за ідеєю та доволі якісними за її втіленням. А деякі – навіть з претензією на глибокий філософський підтекст. З усього видно, що в Університеті Карпенка-Карого підростає нова генерація режисерів та операторів, яка згодом подарує нам нові свої роботи, які варто буде проглянути, навколо яких варто буде подискутувати.

Олександр Степаненко,
громадська організація «Гельсінська ініціатива – ХХІ»

Leave a Reply

Your email address will not be published.