На географічній карті світу є біло-рожева, а мо’, й біла і зовсім невиразна цяточка – то наш сивочолий Чортків, який нещодавно відсвяткував своє 490-ліття. Зважте, вік як-не-як за людськими, а не за космічними якимись там мірками, поважний. Все бачив Чортків за час свого становлення і розвитку: війни, репресії, голод та інші катаклізми. Не одне покоління чортківчан примножувало добру славу міста над Серетом, а люди, які жили перед нами, погодьтеся, були щирішими і добрішими – такої деградації, морального розтління серед жителів міста, особливо підростаючого покоління, мабуть, ще ніколи не було. Щодень все більше і більше пожирає нас молох безкарності, розпусти, фальшування, злих дій. Орієнтиром нашої свідомості стала ненависть, спокуса наживи, інтелектуальний упадок, душевний і духовний параліч. Наше містоперетворилось у великий супермаркет, де дихається, живеться і мріється лише базаром у центрі міста, який скоро своїми наметами простелеться під стіни міської ради і райдержадміністрації.
У центрі Чорткова з досвітку кожного дня починає працювати міський ринок, де діє свій усталений та узвичаєний ритм життя. Ще кілька років тому, коли наставала неділя чи якесь велике релігійне свято «базар» у місті припиняв свою роботу, бо базарювання у святочні дні вважалося більшою частиною чортківської людности крамолою і гріхом, займатися торгівлею, коли в церквах відправляються Богослужіння, означало іти проти суспільної думки, провокувати себе на грубість і кпини краян. Сьогодні на це, аж надто вже «модернізовані» і «єввроінтегровані» жителі міста не звертають уваги, занурені часто-густо у свої особисті проблеми і клопоти. На свято Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (видно із світлин) Чортків базарював, хоч парафіяни «монастирської» церкви урочисто відзначали храмове свято.
Ось так: про духовність, культуру, архітектурні споруди, мистецько-культурні центри говорити навіть не доводиться, бо життя чортківської людності заполонили сьогодні інші моральні набутки і цінності. А ми ще говоримо про розвиток туризму на Чортківщині,залучення іноземних інвестицій. У нашому районі ніхто ще серйозно туризмом не займався. А ті, від кого це залежить, пасуть задніх.
Якось давніше я мав можливість побувати на Борщівщині. Відвідав Голігради, Монастирок, Вертебу, Більче-Золоте, Трубчин,районний краєзнавчий музей. Хочу сказати, що наші сусіди пішли далеко у сфері туристичного і краєзнавчого господарства. Наприклад, в краєзнавчому музеї у Борщеві є три відділи, де працює 12 осіб, а у нас, як завжди, на якісь культурні чи мистецькіпрограми не вистачає коштів. Ми ніяк не хочемо усвідомити, що без духовного підґрунтя наша нація приречена на погибель. А може, ми просто не маємо бажання працювати і думати про завтрашній день?..
Володимир Погорецький.