Щоразу, коли доводиться проїжджати попри Дзвинячку – село у Борщівському районі, замислююсь: звідки ж пішла ота милозвучна назва? Від слів “дзвін”, “дзвеніти”? Сільський голова Марія Василівна Семенюк підтвердила мої здогадки. Бо кому ж як не їй знати усе про село? Виявляється, Марія Василівна виношує плани видати книгу про історію села, його жителів, видатних особистостей. Уже назбиралося чимало матеріалу, світлин, унікальних документів.
Вздовж села у давнину текла річка Дзвінка, вода у ній так дзвеніла, що, мабуть, сам Бог велів дати таку назву поселенню. Марія Семенюк навіть вірш присвятила цій темі:
Десь у шістнадцятім столітті
Отут, де зараз ми живемо,
Знайшли притулок люди влітку,
І зародилося село.
Вздовж нового поселення тоді тягнулась річечка.
Де били нори золоті,
Й дзвеніли в тиші – наче дзвони мали.
Тому й село Дзвинячкою назвали.
А ще, крім дзвінкої річки, тут було три ставки. Підтвердження цьому – давня світлина, яку показує мені Марія Василівна: сільські чоловіки стоять біля ставка із багатим уловом риби.
Немає уже річки Дзвінки, висохли ставки, природа усе видозмінює на свій розсуд, і тут уже людина безсила будь-що змінити. Але люди залишились такими ж щирими, як і багато віків назад, а село не втратило своєї привабливості, мальовничості.
-А загалом наше село має унікальну історію, це я зрозуміла, коли почала збирати документи, фотознімки, спогади старожилів для майбутньої книги, – ділиться сільський голова. – Я б сказала, що Дзвинячка була потужним центром культури, театрального мистецтва. У нас діяла велика читальня “Просвіти”, були школа, клуб і досить відомий аматорський театральний колектив. Хоч і були сільські жителі аматорами, але які вистави ставили! Про це ще пам’ятають старші люди.
Але й тепер Дзвинячка не здає своїх позицій. Щороку на Різдво по сільських оселях ходить вертеп, причому щоразу пишеться новий сценарій, з’являються нові персонажі. А ще на старий Новий рік водять селом Маланку – цій традиції, каже Марія Василівна, не зраджували ніколи.
Марія Семенюк уже багато років на посаді голови, стаж роботи у сільській раді – 28 років. Довіряють їй люди, бо знають, що на цій посаді вона не просто відбуває термін, а живе проблемами села, її мета – аби в майбутньому Дзвинячка стала селом із європейським обличчям. Тож коли вперше приступила до своїх обов’язків, оголосила справжню війну стихійним смітникам. Зібрала людей біля церкви в неділю і сказала: відтепер село має бути чистим, кожен з вас відповідає за своє подвір’я, вулицю. Організувала транспорт для вивозу, поставила на кожній вулиці урни для сміття.
-Для нас дуже важлива чистота довкілля, бо ж село тягнеться попри жваву трасу, поблизу – цілюще джерело і каплиця на честь святого архієпископа Зиґмунда-Щенсни Фелінського, до якого щороку приїжджають туристи, – розповідає Марія Семенюк. – Тому ми маємо дбати про чистоту, ошатність усі разом. Оскільки село велике – понад 1050 людей, є багато творчої молоді, хочемо довести до пуття і клуб. Частково своїми силами і силами спонсорів вдалося поміняти вікна, відремонтувати підлогу, встановити опалення, прийде літо – знову візьмемось за роботу. Цьогоріч хочемо завершити роботи у сільському храмі культури.
Марія Семенюк хоч і жінка, проте має чоловічий характер. Що задумала – те зробить, слів на вітер не кидає, заповзято береться до роботи. Відродила вона і святкування днів села, де кожна вулиця представляє свої творчі номери та кулінарні рецепти. А усе це дійство відбувається на сільському танцмайданчику, який багато років був у занедбаному стані та стояв без діла. Тож його обгородили, пофарбували, відремонтували сцену. Стіну сцени вона розмалювала власноручно. Малювання, як і складання віршів – одне із захоплень сільського голови. її роботи прикрашають стіни у дитячому садочку. А цього року, коли там потріскалась стеля, вона задумала розмалювати ї її. І дітям приємно, і не треба витрачатись на дорогі ремонти і майстрів.
Мріє голова і про газифікацію села. От перед виборами, каже, обіцяли-обіцяли, але далі обіцянок справа не йде. Але, оскільки гроші для цього виділені з державного бюджету, то вибори тут ні до чого, нехай продовжують роботи, підсумовує Марія Василівна.
Окрасою села є Свято-Троїцька церква, бані якої ніби сягають самого неба, поруч – стара дерев’яна дзвіниця і капличка. Настоятелем тут уже 34 роки є отець Микола Сус, який живе проблемами села і допомагає голові у всьому.
Поряд із сільською радою – меморіал пам’яті “Ніхто не забутий, ніщо не забуто”, до облаштування якого долучилася Марія Семенюк. Сама виклала каменем постамент, на якому здіймає руки Ангел, відреставрувала символічний пам’ятник воїнам-односельчанам, які загинули у роки війни. Двоє лелек, що туляться один до одного – то символ міцної сім’ї, а ще поруч – Тризуб. Сюди приходять покласти квіти і поклонитися молодята.
Влітку, каже Марія Василівна меморіал потопає у квітах, та й взагалі село тоді стає мальовничішим. Дзвинячка будь-якої пори року манить до себе красою й неповторністю, щедротами і гостинністю, світлими переливами людських душ.
Ірина Мадзій.