Народилася 1984 року в місті Теребовля Тернопільської області. За освітою – філолог-германіст. Закінчила бакалаврат Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка (2006 р.), магістратуру Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (2007 р.), аспірантуру Львівського національного університету ім. Івана Франка (2010 р.). Автор поетичних збірок: «Елегія печалі» (Теребовля, 2002 р.), «Портрети доби Ренесансу» («Джура», Тернопіль, 2006 р.), «Гра в три руки» («Видавництво Сергія Пантюка», Київ, 2009 р.), «Пастух бджіл» («Гамазин», Київ, 2012 р.). Нагороджена преміями конкурсу «Поетичні Майстерні» (2003 р.), конкурсу видавництва «Смолоскип» (2005 р., 2008 р, 2009 р.), конкурсу ім. Б – І Антонича «Привітання життя» (2005 р.), літерфесту «Неосфера» (2007 р.), міжнародного конкурсу «Гранослов» (2008 р.), часопису «Захід-Схід» (2008 р.), часопису «Мистецька сторінка» (2008 р.), фестивалю «Просто так» (2009 р.), конкурсу «Рукомесло» (2009 р.), журналу «Дніпро» (2009 р.), конкурсу «Витоки» (2009 р.), порталу «Буквоїд» за «Найкращу поетичну збірку» (2009 р.), конкурсу оповідань «Прекрасне поруч» (2009 р., 2010 р.), конкурсу «Коронація слова» (2011 р.), конкурсу ім. святого Альфонса де Лігуорі (2011 р.), всеукраїнського фестивалю поезії «Ватерлінія» (2012 р.). Стипендіат Міжнародного дому письменника і перекладача «Ventspilshouse» (Латвія, 2012). Асистент кафедри теорії і практики перекладу Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Відповідальний секретар Богемного вісника «Культреванш». Член редколегії журналу «Золота Пектораль». Член Національної спілки письменників України з 2009 р. Член Національної спілки журналістів України з 2011 р.
–
У Рільке були «бджоли нeвидимoгo», що збирали «нeвидимий мед» яка у тебе персональна символіка і метафізика цих понять? Наскільки ти взагалі символічна? Чи у тебе цигарка, то просто цигарка?
– Мені важко говорити про символіку власних текстів, але вже кілька років я простежую тенденцію, що проявляється у спробі бути точною і уникати підводних течій. Тобто цигарка – це просто цигарка, і в цьому немає нічого, що знаходиться поза межами мистецтва. Зрештою, простота ніколи не була синонімом до примітивності. А якщо конкретно, то остання за часом книжка «Пастух бджіл» символічна передусім тим, що за цією назвою криється моє власне прізвище. Ото й уся загадка.
– Про аналіз віршів. Це вже стало бояном – «Що хотів сказати автор?». Ти, як поет і філолог, можеш дати фахову відповідь: як варто читати твої вірші, і чи варто длубатися у тому, що ти хотіла сказати?
– Я не думаю, що взагалі можливо дати якусь адекватну пораду щодо прочитання власних віршів та й чужих так само. Найперше мені йдеться про те, якими вони потраплять до рук читача, а вже що читач відкопає у цих словесних нетлях – його особиста справа.
– Читала, що нова книжка, то зібране-вибране. Який у тебе був концепт збірки? Які були критерії вибору поезій для неї?
– Насправді, це була дуже довга і клопітка робота. Два роки тому Тарас Олексійович Федюк запропонував мені подати рукопис збірки для поетичної серії «Зона Овідія» з умовою, що в ньому буде не менше ста текстів. Зрозуміло, що за такий термін мені важко було би написати стільки віршів, том у я вирішила укласти своєрідне вибране – the very best poems. Писала нові вірші, переробляла старі, оскільки я — прихильниця редагування, а не відсіювання слабких текстів. Взагалі коректура давнього — одне з найбільш болісних питань. Усі ці муки творчості, переписування рядків, добирання точніших рим страшенно виснажують, і буває, що написане здається потім чужим. Та що вдієш, досконалості треба прагнути.
– Прочитала також, що то є підсумок десятиліття творчої діяльності. Можеш коротко сформувати чим десять роківназад ти відрізнялася від себе сьогоднішньої, і, відповідно, охарактеризувати свій розвиток за той час. Ота «зовнішня споглядальність» – звідки її корені?
– Як би смішно і пафосно це не звучало, але з часу першої самвидавської книжки минуло десять років. Звісно, в мене й до того було декілька публікацій, але це здебільшого вірші, надруковані в нашій спочилій в Бозі районці «Теребовлянські вісті». Щодо зовнішньої споглядальності, то єдине, що можу зауважити, що колись мені було важко не писати про любов, а тепер важко писати взагалі. Не знаю чому.
– До речі, що найбільше вплинуло на твій розвиток? Наскільки чутлива до соціальних переживань? Чи ти, як річ у собі, замкнена на інтимному колі?
– Як і кожна сучасна людина, я відкрита до новин та зрушень соціуму, але до моєї поезії – буквально – вони не потрапляють. Щодо інтимності, то йдеться не тільки про переживання власної, чи чужої сексуальності. Мені хочеться створити якщо не глобальний поетичний світ Наталі Пасічник, то хоча би невеличкий приватний простір, де усе знайоме і незнайоме водночас – голоси, тіні, обличчя.
– До речі, як бачиш роль письменника, зокрема, поета у сучасному світі?
– Мабуть, вже всі повторили вслід за Йосипом Бродським, що в першу чергу письменник повинен добре писати. Від себе додам, що письменник – нечастий гість у домі, а тому, коли він випадково опиниться за вашим столом, або ж у вашому ліжку, його треба вшанувати усіма можливими способами. І головне – письменника необхідно вислухати. Інакше навіщо всі ці муки творчості, вистиглі обіди, безсонні ночі, передозування алкоголю і кохання? Нічого так не боїться письменник як втрати голосу – на літній/зимовий сезон, або назавжди. Ніщо так не лякає письменника як непочутість – якщо не тієї ж миті, то хоча би через сто років. Ні в чому так не сумнівається письменник як у власному таланті, котрий легко сплутати із бездарністю. Той, що пише, зв’язаний нитками забобонів та страхів, перманентно перебуває в стані стресу, а тому, як ніхто інший, потребує заспокоєння у вигляді майже безпрограшного плану дій на все подальше творче життя.
– І ось що цікаво – думка про творця у провінції завжди дуже різниться залежно від того, хто відповідає на запитання. На твою думку, Тернопіль — діагноз чи радість, що завжди поруч?
– Сучасний інформаційний простір майже знищив межі між провінцією та центром – усі навкололітературні дискусії відбуваються на шпальтах паперових та електронних мас медіа. Щодо Тернополя, в якому мешкаю вже другий рік, то мушу сказати, що я приклала багато зусиль, аби принаймні для мене він був радістю, яка завжди поруч. Вже півтора року в Тернопільській обласній організації Національної спілки письменників України діє проект «Літературні четверги», який я модерую. За цей час нашими гостями були не тільки місцеві письменники, а й автори з усієї України і навіть США – Роман Скиба, Маріанна Кіяновська, Василь Карп’юк, Олександр Гаврош, Марія Шунь та багато інших. Багато чим завдячую Юрію Іллічу Дігаю, завдяки якому можлива відеотрансліція наших зустрічей в мережі Інтернет (на сайті журналу «Золота Пектораль» є рубрика, де зафіксовані майже наші усі акції) і це, на мою думку, найважливіше, що можна зробити для популяризації хоча би тернопільських письменників, яких мало знають за межами області. Містечковість – це хвороба, яку, на мою думку, треба лікувати саме такими методами.
Спілкувалася Анна Золотнюк, “ВЖ”.