Письменник – нечастий гість у домі, а тому, коли він випадково опиниться за вашим столом, або ж у вашому ліжку, його треба вшанувати усіма можливими способами. І головне – письменника необхідно вислухати…
НА ЗАХИСТ ТВОРЧИХ СПІЛОК
Письменник – нечастий гість у домі, а тому, коли він випадково опиниться за вашим столом, або ж у вашому ліжку, його треба вшанувати усіма можливими способами. І головне – письменника необхідно вислухати. Інакше навіщо всі ці муки творчості, вистиглі обіди, безсонні ночі, передозування алкоголю і кохання?
Значне місце в житті літератора посідає мистецьке середовище. Творчі спілки, асоціації, угрупування, забігайлівки різного штибу (так-звані «точки»), де збираються «свої» і «чужі», той же Інтернет, який за словами прозаїка Анатолія Дністрового «менше шкодить здоров’ю, ніж спілкування двох митців, скажімо, у 80-х чи 90-х, що завжди несло загрозу запою».
Помилково було б вважати, що такі об’єднання існують для розвитку (читайте – контролю) мистецтва тоді, коли їхнім головним завданням є створення умов для творчості і щонайважливіше – невтручання в процес. Уявімо письменницьку організацію, яка піклується про добробут своїх членів, проте не вимагає нічого, крім умовно перманентної роботи зі словом і присутності на щорічних загальних зборах – для підбивання підсумків. Організацію, яка гарантує не тільки просування творчого продукту письменника, а й проявляє елементарну турботу про його економічне благополуччя. Начитані, а тому зааанґажовані, ви скажете: хороший поет – голодний поет. Не поспішайте сприймати цю сентенцію буквально. Голод – він різним буває, не обов’язково шлунковим. Зрештою, постійні відволікання на пошуки хліба насущного навряд чи сприятимуть ґрунтовному осмисленню себе та світу.
На превеликий жаль, у нас майже немає професійних письменників – тих, хто після ранкової кави сідають за письмовий стіл, а не йдуть кудись-там на роботу. Найгірше те, що народна маса (включно із самими літераторами) вважає, що так і має бути – що право на писання треба заслужити і вистраждати. Письменник повинен врешті зрозуміти, що будь-яка праця, окрім творчої, принижує його, псує карму і головне – негативно впливає на якість написаного. Звичайно, найкраще було би народитися графом Толстим або лордом Байроном…
Останнім часом у ЗМІ широко мусолиться тема ґрантів, які літератор може виграти на написання книжки. Проте, письменницька стипендія – річ зазвичай одноразова. Крім того, було б неправильно все зводити до ремесла – нібито за рік автор обов’язково напише щось шедевральне. А що, як не вийде? До того ж, конкурсна основа створює нездорову конкуренцію, подекуди неадекватний поділ на літературний «мейнстрім» та «периферію». А тому нехай кожен письменник отримає пожиттєвий ґрант і займеться виключно літературою. Тоді усім стане легше.
Головне питання, яке виникає в головах громадян: а де взяти гроші на утримання слуг пера? Так-от, враховуючи те, що національна література – це літопис народу і її вплив на суспільство вагоміший і головне (!) триваліший, ніж уся діяльність політичних діячів, чому б цим діячам не знайти в державному, чи приватному бюджеті якусь дещицю для підтримки письменників? Саме для отримання такої допомоги необхідна творча спілка з незаплямованою репутацією і жорсткими правилами прийому. Організація, яка, окрім мистецької комунікації та обміну ідеями, забезпечить соціальний захист письменника навіть тоді, коли Муза покинула його, а від колишньої слави залишився тільки томик вибраного. Адже, перефразовуючи Таню Малярчук, нема на все життя поезії, але на все життя є список публікацій.