Найчисельнішим місцем графоманського скупчення є Інтернет. Від спокуси виставити свої творіння на он-лайн осуд (схвалення) відмовиться далеко не кожен. Немодно зараз писати «до шухляди», не модно…
ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГРАФОМАНІЇ
Вітчизняний читач схильний до расизму. Бо як інакше назвати майже офіційний поділ наших літераторів на «геніїв» і «графоманів»? Можна було би виокремити ще літературних негрів як расу. Зрештою, у кожного багатописабельного письменника є загроза стати одним із них. Свідомо, або ж несвідомо. Безкоштовно, або за великі (малі) гроші.
Існує повір’я, що український графоман (якщо він – поет) пише пафосні силаботонічні вірші, обрамлені дієслівними римами. Якщо ж йому пощастило менше і він став прозаїком, то усі його опуси стосуватимуться як не стражденної української історії, то вічної проблеми батьків і дітей, сільської тематики тощо. Аякже – аякже… Знайте, що графоманія встигла проникнути і до замаскованих рядів письменників-аванґардистів-модерністів-верлібристів та іже з ними. Переодягнувши вишиванку на щось космополітичне, вона стала ще небезпечнішою. Тепер і довести важко, що маємо справу не з плодом графоманії, а з унікальним зразком футуристичного письма. І як тут не згадати відому фразу радянського генсека Хрущова на зустрічі з літераторами та художниками: «Теперь вот этот Неизвестный нечто неизвестное выставил. И думает, что он теперь известный. Эти скульпторы, по-моему, медиумы. Вот он написал, вылепил, создал, а мы ходим и не понимаем: что это? Следовательно: мы виноваты». Аплодисменти.
За іншим міфом найбільшу кількість графоманів можна зустріти у Національній спілці письменників України. Аж ось і ні. За межами тієї ж спілки їх – куди більше. Найчисельнішим місцем графоманського скупчення є Інтернет. Від спокуси виставити свої творіння на он-лайн осуд (схвалення) відмовиться далеко не кожен. Немодно зараз писати «до шухляди», не модно… За останні декілька років ми отримали величезну кількість літературних Інтернет-зірок усіх жанрів. І спробуйте заперечити, що хедлайнер якоїсь мережевої спільноти у традиційних спілчанських очах є невизнаним генієм (читайте – посередністю) – і навпаки. Замкнуте коло.
Ви будете здивовані, але в графоманії є й (міфічно) позитивне. Еволюція від графомана до генія, яку проходить чи не кожен письменник, рівноцінна еволюції людського ембріона. Як і ембріон, графоман отримує випробувальний термін (для кожного – свій), за який можна перервати цю зазвичай небажану вагітність, а можна й народитися. І тоді вже начувайтеся!
Графоманія породжує самотність. Графоманія рятує від самотності. Очевидно, це і є причиною, чому так важко позбутися маніакальної пристрасті донести свій приватний меседж тим, хто найменше хоче його отримати. «Ми всі в своїй любові графомани» – писав поет Олег Романенко. «Ми всі в своїй графоманії маніяки» – скажу я.
І попри те, що графоманія набула розмірів епідемії, панацеї від неї досі не винайшли. Тому чи не краще розслабитися і подумати про щось менш духовне? Адже в письменнику все має бути прекрасним: і поезія, і проза, і біцепси.