У 25 років Ірина Пилипович вирішила круто змінити свою долю. Вчителі тоді одержували мізерну зарплатню та ще й несвоєчасно. Не таланило Ірині і в особистому житті. „Я працювала в школі, в жіночому колективі, – розповідає вона. – І пересвідчилася, що нормальних мужчин у нашому місті недостатньо. Тому й вирішила знайти собі чоловіка за кордоном”.
У ролі свахи виступила столична шлюбна агенція. Ірині допомогли заповнити анкету, яку розмістили в Інтернеті. За послугу наша землячка заплатила спочатку 60 гривень, а потім, впродовж двох місяців, ще 50. І пропозиції від потенційних наречених із-закордону не забарилися! А незабаром у симпатичну українку закохався заможний парубок із Голландії.
„Я почала листуватися з моїм майбутнім чоловіком, – пригадує Ірина. – Він тричі приїжджав до мене. Ми разом відпочивали на морі – в Криму. Врешті-решт, потрібно було зробити вибір. І я наважилася! Він на три роки старший за мене. Мені зараз – 31, а йому – 34. Коли я виходила за нього заміж, мені було 27″.
Якось Ірина поцікавилася у свого Мартайна (так звати чоловіка), чому він не одружився з голландкою, а шукав наречену за кордоном. „Перше пояснення було взагалі кумедним, – усміхається Ірина. – Він сказав, що у них, в Нідерландах, всі жінки високі, тому цілуватися незручно. Його ж зріст -1 метр 74 сантиметри… А потім коханий пояснив, що, на його думку, голландки дуже чванькуваті, вони надто високої думки про себе. Власне, до певної міри я його розумію. Тому що жінка там проживає у правовій державі. До того ж чоловіків у Нідерландах майже втричі більше, ніж жінок!”
Елегантно одягаються лише повії та співробітники офісів
Після шлюбу Ірина розподілила хатні обов’язки: зокрема, вона готує їжу, а Мартайн, який зовсім позбавлений кулінарного хисту, миє посуд. „Знаєте, що мене шокувало? – запитує наша землячка. – Голландці це роблять у такий дивний спосіб: затикають раковину корком, складають туди посуд, а потім наливають воду і додають миючий засіб. Далі, не споліскуючи, ставлять цей посуд стікати і… з нього їдять! Я спочатку не бачила, як він хазяйнує, не контролювала. Але коли угледіла, то почала спантеличено пояснювати, що цей миючий засіб небезпечний для наших шлунків. Та чоловік вдавав, що все гаразд! Тоді я налила цього миючого засобу у чашку, піднесла йому до вуст і кажу: „Пий! Якщо воно не шкідливе, то ти можеш це спокійно випити…” Відтоді він миє посуд нормально.
Потрапляла Ірина і в інші кумедні ситуації. „Коли я приїхала, – розповідає вона, – у чоловіка в холодильнику були лише пиво, кока-кола та чіпси. Тому вирішила щось підкупити. Була субота, я одягла святковий костюм і пішла до магазину. То на мене люди дивилися, мов на шльондру… Знаєте, як вони щодня ходять? Вони не знають, що таке праска! Отож їхній одяг виглядає неохайно. Через те я дуже відрізнялася від оточуючих. Мене бентежило, що вони всі на мене дивилися… Я навіть почала оглядати себе: може, щось не так? Але потім чоловік пояснив мені, що я була вбрана не за ситуацією: голландці щодня одягаються дуже просто, невибагливо. Інша річ, якщо людина працює в офісі, там і чоловік і жінка виглядають досить елегантно”.
Занадто емоційну людину вважатимуть психічно хворою
У Нідерландах Ірина спочатку закінчила школу з вивчення голландської мови. Рік навчалася безкоштовно, потім, протягом півроку, порівняно невеликі гроші сплачувала їхня сім’я. Згодом жінка вступила до вищої школи, це щось на зразок нашого інституту. Тепер вона чотири роки навчатиметься за спеціальністю менеджмент, економіка та право. «Фахівці»-програмісти років п’ять тому без проблем знаходили роботу з постійним контрактом. Зараз із цим набагато складніше, адже Європа і, зокрема, Нідерланди переповнені такими спеціалістами, – розповідає Ірина. – Контракт пропонують здебільшого лише на один рік. І це викликає в людини стрес, особливо в чоловіка, який єдиний у сім’ї заробляє гроші. Раніше було краще. Хоч, як вважають самі голландці, зараз країна виривається з економічної кризи. Так, у них є економічна криза! Всі скаржаться на інфляцію. У них все подорожчало в 2,5 рази після того, як гульдени замінили на євро. А друга причина економічної кризи викликана подорожчанням нафти – через це стрибнули ціни на все інше”.
Нині в Нідерландах вживають жорстких заходів щодо нелегальних мігрантів. Тому немало наших колишніх співвітчизників, які перебувають там незаконно, живуть у постійному страхові. Людина може мешкати у Голландії навіть сім-десять років, досконало вивчити мову, але її все одно депортують із країни. Певні шанси є лише у біженців із „гарячих точок”. Тому Ірина не радить нікому приїжджати сюди нелегально.
„Вони не такі темпераментні, як ми, – пояснює наша землячка. – Викликати якісь бурхливі емоції у них дуже важко. І якщо людина досить емоційно реагує на ту чи іншу ситуацію, то вони вважають, що в неї – якісь психічні розлади…
Не задоволена Ірина і голландською медициною. Там з усіма проблемами спочатку потрібно звертатися до сімейного лікаря. А він, за бажанням, може направити пацієнта до спеціаліста: гінеколога, дерматолога, хірурга… Одразу до такого фахівця не потрапиш, та й черги великі. Проте, на думку Ірини, сімейні лікарі поводяться вкрай не професійно. Це звичайні терапевти, які не розуміються на тонкощах тієї ж таки гінекології. Проте за кожен такий (марний) візит треба заплатити 25 євро.
„Коли я зламала руку, – невесело пригадує Ірина, – мені першого і другого разу взагалі відмовилися робити знімок. І тільки коли я наполягла, щоб лікар вказав письмово мій діагноз і поставив число і розписався, він зітхнув і направив мене на рентген. Аж тоді я, нарешті, дізналася, що 2,5 тижні ходила з переломом руки”.
Взагалі, негативних вражень за всі ці 4 роки життя у чужій країні в Ірини Пилипович вистачає. А найбільший позитив життя у Нідерландах, каже жінка, – це можливість без візи мандрувати по всій Європі, розплачуючись скрізь єдиною валютою – євро. Її чоловік працює фінансовим контролером. Вони – родина середнього достатку. До того ж у Мартайна дуже заможні батьки. Правда, в Голландії не прийнято постійно допомагати дітям. Звичайна мікрохвильова піч вважається розкішним, навдивовижу щедрим подарунком. Власне, майже кожна молода сім’я там отримує житло у кредит і потім, протягом 30 років, сплачує кошти комерційному банкові. Але для оформлення такого кредиту хоча б одному з подружжя треба мати постійну роботу. Середня ціна двоповерхового будинку – 200-250 тисяч євро.
Проте одружуватися голландські чоловіки не поспішають. Для них це надто серйозний крок. Доволі часто перший шлюб беруть у 35 років, коли вже народилися діти…
У Нідерландах легалізовано проституцію, одностатеві шлюби та легкі наркотики. „Вперше я побачила проституток в Амстердамі, коли заради цікавості відвідала “вулицю Червоних ліхтарів”, – розповідає Ірина. – Там багато поліцейських. На перших поверхах відчиняються віконця і виглядають привабливі (і не дуже) жінки, які пропонують свої послуги. А на інших поверхах мешкають звичайні люди… Власне, такі „вулиці Червоних ліхтарів” є в кожному тамтешньому місті. Це – своєрідний театр. Там навіть є стрілочки, які вказують, до кого можна звернутися. На одній стрілочці було написано: «Наташа». Так називають усіх жінок з України та Росії мужчини-мусульмани. Відверто кажучи, мене це неприємно вразило. Проститутка коштує 70-100 євро за годину, а чоловік, який спеціалізується на подібних послугах, дорож чий – близько 150 євро. Чому така дискримінація в країні, де проголошена демократія, я не знаю”.
На весілля до Ірини приїжджали мама і молодший брат. Звісно, рідним захотілось якоїсь культурної програми. Поблизу вокзалу мама побачила античну скульптуру, а коли дізналася, що там музей, захотіла його відвідати. Проте незабаром з’ясувалося, що то і є знаменитий музей сексу. Між іншим, за словами Ірини, голландські чоловіки, трапляється, б’ють своїх дружин. Правда, її Мартайн доволі сумирний. Навіть не курить. Горілку спробував лише на своєму весіллі – звісно, оковита була з України. А ось пиво чоловіки у Нідерландах п’ють в необмеженій кількості, від чого іноді бувають добряче напідпитку… До речі, Мартайн у захваті від української кухні. Особливо йому подобаються борщ і вареники, які готує дружина.
Ірина мріє влаштуватися на цікаву роботу і народити дитину, її улюблений кіно персонаж – Катя, головна героїня фільму «Москва сльозам не вірить», яка зуміла всього досягти сама. А ще Ірина Пилипович зізнається, що досі вважає своєю Батьківщиною Україну, тому за першої можливості приїжджає додому. Бо справжнє дешеве тепло вона відчуває лише тут. У голанді ситно, заможно, але холодно…
Сергій Дзюба