Чортківчанин Юхим Макотерський – автор книжок «Роман Шухевич», «Юрко Тютюнник», «Тигровий скок». Друкується у місцевій, обласній та всеукраїнській пресі. З-під його пера побачила світ книжка під назвою «Чи спокій віднайдуть невинно убієнні…». Хвилююча назва продиктована хвилюючою темою.
Видання – дослідження і розповідь про «червону дванадцяту», групу сміливців, які у 1922 році із зброєю перейшли радянсько-польський кордон через Збруч і своїми діями проти польських окупантів вчинили переполох у Варшаві. Для тих, хто був посвячений у цю тему ще за радянських часів чи цікавився нею пізніше, повідомлю зразу ж – автор залишає відкритим питання – хто послав цей партизанський загін з Бердичева у Східну Галичину: Українська військова організація чи більшовики.
І ще – він гранично об’єктивний, якщо й вдається до припущень, то вони аргументовані.
На прикладах керівників «дванадцятки» Степана Мельничука та Петра Шеремети молодь виховували як активних будівників комунізму і доводили, що ці сміливці – комуністи. Макотерський, схоже, не випадково наводить цілу низку акцій, які проводили повстанські загони на наших теренах у 1922 році, у тому числі й рейдуючі загони з-за Збруча. Навесні 1922 року УВО, яку очолював Євген Коновалець, підкреслює автор, почала широку саботажну акцію, яка демонструвала світові, що визвольна боротьба на окупованій поляками території не вщухає. Відомо, що й більшовицька ідеологія була зацікавлена в такій боротьбі. Ось її наслідки: знищено будинки поліції в Яворові, Городку, Судовій Вишні, Любачеві, спалені залізничні станції у Сопотові, Городку, руйнуються телеграфний зв’язок, залізничні шляхи. Що ж до зв’язків Коновальця із захід- няками, колишніми січовими стрільцями, членами УГА, які на той час перебували за Збручем, то вони були особливо конспірованими. Лише в роки незалежної України широкому загалу стає відомо, що Мельничук і Шеремета були січовими стрільцями, чотарями УГА. Усі вони вихідці із західних областей, наші земляки.
Автор з архівних музейних матеріалів, віднайдених розповідей, спогадів подає біографічні відомості про провідників «дванадцятки», епізоди на шляху сміливого й трагічного партизанського рейду, арешти, польський суд із смертним вироком, розстріл, останні прощальні листи перед стратою, позицію адвоката з еміграції Володимира Старосольського. Звернув він увагу і на недоречності, які пов’язані з актами про ексгумацію, листами, перезахоронениям – витівками комуністичної дезінформаційної ідеологічної кухні. Віднайшов автор у спогадах Олександра Дражньовського і відомості про Чортківську гімназію «Рідна школа» – місцевий осередок УВО доглядав за могилою Мельничука і Шеремети.
Що ж до комунізації «дванадцятки», то Ю.Макотерський наводить й інші переконливі факти, зокрема щодо того, як брехливі радянологи-ідеологи в часи компартійного всевладдя втовкмачували нам, що Шевченко атеїст, матеріаліст, а Грушевський – головний фальсифікатор історії України і «український буржуазний націоналіст», як Москва запримітила, що герой громадянської війни Щорс хилиться на український бік, за що його й застрелив комісар армійського штабу за згодою згори. З тієї ж причини був отруєний військовик Боженко, а комісара Руднєва вбили за спробу домовитися з УПА.
На завершенні книги автор резюмує, що ми не маємо права звинувачувати Шеремету і Мельничука в тому, у чому не переконані, і запитує: «Невже за тих кілька років, що вони були в ЧУГА, пропало у них те, на чому виховувалися, що кровно єднало з рідним народом, із землею батьків?». Рядок з передсмертного листа до батьків Петра Шеремети: «Я вмер за вас. Дорога, якою я йшов, була простелена мені вами». Автор книжки переконаний, що ця дорога не вела «вперед до комунізму».
Олександр ЛІБЕРНИЙ.