Отець Микола Івахнюк, парох Джурина (Чортківський район), прибув у село в 20-х рр. минулого століття. Сім’ї у нього не було, разом з ним жили мати і племінниця сирота. Була в отця велика бібліотека, якою користувалася молодь та старші господарі. А також домашня аптека, так що його мама по потребі давала медичну допомогу.
Власного будинку не мали, але за німецької окупаційної влади за свої кошти у парафіяльному будинку утримували дитячий садочок. Отець Микола був учасником усіх патріотичних заходів. Всупереч польській владі, він проводив панахиду на могилі четаря УГА Миколи Шанайди, заздалегідь організовував дітей, щоб засвітили свічки. Ввечері відправлялась панахида. Отець був глибоко релігійною людиною та патріотом своєї нації, до людей ставився прихильно, за що втішався повагою у своїх парафіян. Повстанці з отцем спілкувалися через зв’язкову Марію Стадник, дочкою Федора. У 1945 році у травні енкаведисти арештували отця. Згадана колишня зв’язкова Марія Стадник, яка була засуджена на 15 років каторги, розповідала, що на пересильному пункті розговорилася з в’язнем, який дізнавшись, звідки вона, повідомив, що у Воркутинських таборах помер священик о. Микола Івахнюк. Перед смертю розповідав, що був хворий, решту здоров’я відібрали жахливим способом у підвалах польського кляштору в Чорткові, де навіть не приймали для в’язнів передачі. “Моєю кров’ю скроплена земляна долівка в цьому підвалі”, – розповідав отець Івахнюк в таборах.
Роман Остапів (по вуличному – Единів), уродженець с. Слобідка Джуринська, який добровільно поступив на службу в “істребітельний батальйон” в районі с. Білобожниця згадував, що з Білобожницького КПЗ до польського кляштору в Чорткові о. Івахнюка супроводжували «стрибки»: Михайло Когут родом з Ромашівки, Микола Соколов – росіянин, і він, Роман, що правив кіньми. Отець не міг сидіти, лежав на возі на соломі. Соколов знущався над священиком, ображав «найвишуканішими» брутальними словами, отець мовчав, та увірвалося терпіння у Когута, який за національністю був поляк. Він несподівано вирвав з рук Соколова гвинтівку, скинув його з воза і сам скочив за ним. Зчинилася бійка. Священик зійшов з воза, підійшов ближче до розлючених стрибків і лагідно заговорив: “Діти, заспокойтесь, скажіть, де та тюрма, до якої везете мене. Дайте адресу, я пішки піду до начальства МВД”. Всім стало соромно. “Садісь, батюшка”, – заговорив Соколов. Когут допоміг отцю вилізти на віз і всі мовчки доїхали до будинку польського кляштору, там отця передали начальству, і більше про нього нічого не знали.
Марія Штепа.