У мальовничому селі Виноградне Заліщицького району (давня назва Костільники) народились відомі у нашому краї митці.
Нещодавно 55-ліття відзначив Іван Антонович Стронський. Ім’я поета, автора поетичних збірок «Таріль соняху» ( 1993 р.), «Провіяні зерна»(1999 р.), «Вірші глухонімого» ( 2009), «Зоряні литаври» (2011 р.), добре відоме не тільки на Тернопіллі, але й далеко за його межами.
«Народився там, де Дністер хвильне пір’я чистить, 25 липня 1959 року в селі Виноградне, в родині селян-колгоспників», – пише про себе автор.
Його життєва дорога стелилася нелегко. Розпочав навчання у першому класі місцевої початкової школи, але закінчити навчальний рік не вдалося; трапилося лихо. Після лікування тяжкої хвороби, у віці неповних 9-ти років втратив слух і мову.
З 15-ти років трудився у колгоспі, згодом освоїв спеціальність шевця-моториста. Працював і на колгоспному полі, і в заводському цеху, і на громадській роботі, і … нелегальним заробітчанином за межами України.
Та завжди наснажувало, додавало сил рідне село.
Про творчий здобуток І.Стронського написав у вступній статті «Нехай світиться «Таріль соняху» до першої його збірки Роман Гром’як, письменник, професор-літературознавець: «Мелодійні, дзвінкі рядки зливаються в образний світ, несучи в собі сповідь-молитву до себе, до Неї, до Бога, до України.
Це – не декларації, не маніфести, а справжнє поетичне бачення світу.
Людина, яка очима вбирає світ, дивується його розмаїттю і не може (о, горе!) голосно сказати про свою радість, – не впала у відчай, а фіксує на папері дзвінкі слова. Чи ж чує сама? Очевидно, відчуває музику слова, тремтіння образних дивосвітів і тому запалила свічку своєї поезії.
Читач відчуває, що перед ним розкриває душу наш земляк, який не горлає надривно, не нарікає на всіх і на все, а купається в роздумах і пошуку рівноваги.
Цим І. Стронський заспокоює, втішає, а збурений буднями читач – втихає і піддається гармонії слова».
Авторські збірки « Провіяні зерна» і «Вірші глухонімого» – подорож у поетичний світ Івана Стронського, які знайшли своїх прихильників і стали бібліографічною рідкістю. Майстерно доповнив їх малюнками художник Володимир Якубовський.
Петро Сорока, письменник, член ПЕН-клубу в статті «Тиша і музика Івана Стронського» пише: «Іван Стронський – поет. І поет нутряний. Справжній. Поезія живе в його душі, як віра, любов і надія. Вірші для нього – не гра, а опора, і це віднімає у нього право писати легко,грайливо, мимохідь.
Все, про що б він не писав, позначене якоюсь особливою тональністю, все залишає в серці щем і трем.
Кажуть, що доброї поезії багато не буває, і один ліричний шедевр спроможний переважити на теренах часу стоси пересічних віршів.
Іванові Стронському вдаються патріотичні й соціально-політичні вірші, написані на злобу дня: у нього чудова і глибока філософська лірика й проникливі сюжетні вірші, до яких так і проситься означення – вірші-новели; окремий розділ складають інтимні поезії, що розраджують серце глибоке і любляче…».
В розділі «У дзеркалі пам’яті» поміщено патріотичні авторські роздуми-присвяти: «Гімн Україні», «Тут, де землю прадідівську», «Захистім Україну, вона ж бо не винна», «Від Тарасової душі», «Слухаю серце моєї Вкраїни», «Гей, стали хлопці», «Раз на цей світ народившись», «Я гном із Божою душею», «Казка моєї хати», «Кажуть, вмер в мені співак» та інші.
Заслуговує на увагу й те, що Іван Стронський щедро розділяє свої творчі прагнення із земляками, також уродженцями Виноградного, зокрема, й з братами Василем та Іваном Салевичами.
Іван Миколайович Салевич – скульптор, голова Чернівецької обласної організації Національної спілки художників України, здійснив художнє оформлення поетичної збірки І.Стронського «Зоряні литаври».
І. М. Салевич живе у Чернівцях. Художник працює в галузях станкової скульптури; твори виконує у металопластиці, кераміці, бронзі,дереві і станковій графіці. Учасник всеукраїнських та міжнародних виставок. Скульптурні, живописні твори митця зберігаються в музеях та приватних колекціях України і за кордоном. Автор пам’ятника Героям Буковинського куреня та надгробного пам’ятника Назарієві Яремчуку, меморіальної дошки Б.Крижанівському та інших.
У 1991 році скульптор створив проект сільського меморіалу «Могила пам’яті», який є окрасою його рідного села Виноградне.
Впродовж багатьох років єднає тісна співпраця Івана Стронського з Василем Салевичем – диригентом, нині керівником хорових колективів на Харківщині, заслуженим працівником культури України, який щедро вітав свого творчого побратима – Івана Стронського, відвідавши у ті дні рідне Виноградне.
В. М. Салевич активно пропагує українську пісенну спадщину. Він – засновник і керівник хору народної пісні «Світанок», який в 2003 році удостоєний почесного звання – «народний». З ініціативи митця створено хоровий колектив «Сяйво» при будинку культури «Шибелинкагазвидобу- вання» та хор української народної пісні «Водограй» санаторію «Березівські мінеральні води», регент церковного хору.
Василь Салевич пише музику і створює пісні на слова українських поетів, власні авторські твори, обробки народних пісень. У його доробку вже є дві пісенні збірки та декілька пісенних альбомів.
Уродженець нашого краю часто відвідує рідне село, де живе його мати і сестра. Створює пісні на слова поета Івана Стронського, які звучать у виконанні хорових колективів й на Слобожанщині: «Перед Спасителем нашим ( на 50 псалом)», «Сорокові», «Дністер 83-го», «Ой просила мати сина», «Іде дівча», «Чари кохання», «Упав туман», «Танго для Марічки», «Прощання з Мальвіною» та інших.
У творчому тендемі поета Івана Стронського, художника Івана Салевича та диригента і композитора Василя Салевича виблискує сонячними променями, різнобарвними самоцвітами, звучить по особливому велично і гармонійно ода слави, патріотизму і духовного возвеличення рідного краю, що над Дністром, щедрої землі годувальниці, батьківської хати і славного українського родоводу, незабутніх життєвих стежин з дитинства і юності, які єднають уродженців села Виноградне.
Бібліотекарі району з глибокою вдячністю приймають до бібліотечних фондів друковані видання, творчі витвори знаних у нашому краї митців.
Ольга Тракало,
директор Заліщицької ЦБС.
На фото: поет Іван Стронський