Збудником цієї зарази є партійна квота, за якою пройдисвіт проникає у владну структуру. Проявляється вона конформізмом і супроводжується демагогією. Часто спостерігається корупційний свербіж із ризиком перейти в хронічну форму, а надто, якщо наступні вибори нічого не змінять, а залишуть при владі тих самих злодійкуватих “стецьків” і “дармоїдів”.
Наразі, мусимо з розумінням поставитися до чиновницької байдужості, бо відсутність побудження до діяльності має меркантильну мотивацію, а нездатність приймати рішення (абулія) – це патологія волі.
Ось анамнез перебігу цього захворювання: якось депутат міської ради Юхим Макотерський висловив стурбованість гучними гуляннями у дні трауру і посту. Влада, зокрема її гуманітарні очільники, промовчали, немов це їх не стосується;
А політрепресована добродійка Марія Штепа тоді ж і собі запитала: чому, приурочена Чортківській офензиві панахида, відбулася не на могилі січових стрільців, як то було традиційно заведено навіть при ворожих до українства владах? Чому не запросили і не вшанували заслужених людей? Чи знає влада історію краю, чи знає своїх героїв? Питання залишилося без відповіді.
Високий церковний достойник свого часу теж дивувався: як можна одночасно проводити у місті дві протилежні події – панахиду у центрі Чорткова з приводу перезахоронения тіла Тараса Шевченка в Україні і фестиваль кришнаїтів на вулиці В.Великого?
Але і тут влада вдає глухонімої.
Натомість, жителів міста частують панегіриками про культуру, “що ожила”. Очевидно, хтось ведеться на казочку про солом’яного бичка, бо здоровим глуздом не пояснити день якого міста презентують під зруйнованим, вицвілим від часу і людської байдужості, колишнім кінотеатром “Мир”, понищеними пам’ятками архітектури, скверами, яких вже нема. Цілком у дусі споживацького культурофільства – подальше грабування національної спадщини і відстороненість влади. Хіба здорова влада могла допустити гендель, пов’язаний із Ягільницьким замком?
Отож, епікриз остаточний – службове недбальство. Тяжкий недуг чортківської влади.
Все чого я прагну, це довести, що бичок солом’яний, а суспільна мораль жива.
Ярослав Свистун.