Сьогодні у всіх чортківських церквах було багатолюдно, бо, зазвичай, святити паски чортківці ідуть цілими родинами та сім’ями. Місто, на радість усім, попри політичні розбіжності, духовно розвивається, єднається у молитовній злуці.
А я вчора, у Страсну п’ятницю, ходив у монастирську церкву Преображення Господнього (наймолодший храм міста) до Божого гробу – Плащаниці, яка символізує тіло померлого Ісуса Христа, сьогодні із своєю сім’єю і сусідами – на освячення пасок. Після усіх суєтних буднів, тільки тут, здається, у цій василіанській обителі, яка розташувалася неподалік автостанції під лісниною, моя розтривожена душа відчула душевний спокій і умиротворення. Мимоволі подумалось: «Щасливою є лише та людина, котра живе у гармонії сама з собою і Господом Богом. Шукати щастя поза Церквою – марниця і гіркота гіркот».
Володимир Погорецький.
