Трагедія 12 березня 1944 року у селі Стара Ягільниця Чортківського району описана в багатьох книгах, газетних публікаціях: німці за дві години спалили 110 дворів і вбили 39 чоловіків, 62 жінки, 16 дітей і 8 повстанців. Я наведу один документ, написаний зразу, як кажуть, по свіжих слідах.
Документ:
Інформаційний звіт підпільника Федора про гітлерівський і польський терор проти українців на Чортківщині 23 березня 1944 року.
Обл. Тернопіль
23.ІІІ.1944р.
Надзвичайний звіт 8.15/44
Акти німецько-польського терору
Повіт Чортків
Вночі 5.ІІІ.1944р. в с. Садки стояла сотня УПА в ч. 70 чол. (сотник Бурун) і чота «Сірих вовків» 40 чол. (Рен). Директор лігеншафту с. Кошилівці Ковч Остап повідомив німців. 5.ІІІ. до с. Кошилівці прибули німці 64 чол. Група УПА в с. Садки стягнула стійку і залишила село, залишивши стежу 6 чол.
Біля год. 15.30 німці рушили на с. Садки. Палили хати і вбивали людей. Згоріло 64 господ, 19 вбито, 5 поранено.
Дня 12.ІІІ коло год. 15.30 наблизився ненадійно до села Ягільниця С. більший відділ німців з Чорткова в боєвому порядку та почав обходити село зі сторони Черкащини та горбка, в підніжжі якого лежить Ягільниця.
Зразу німці почали обстрілювати село і запалили кілька хат ракетами. Несподіваність наскоку майже унеможливила успішність боротьби. Нагла поява німців, труднощі зв’язку і почуття відповідальності за дальшу долю села заломили силу відсічі. Боївці, що була на той час в селі, задержуватись було недоцільно – мусили відступити. Командир боївки з одним скорострілом 4-ма боївкарами перші були, щоб дати відсіч і уможливити відворот боївки. Вкінці боївка дісталася до нього та прийняла бій, який тривав півгодини. Над полем бою та над цілим селом кружляв літак, з якого вбито 8 боєвиків. Решті боївки вдалося прорватися через перехресний вогонь та наблизитись до хат колонії Ставки. Втрати ворога: 5 вбитих, 1 ранений. Акція на село тривала понад 2 години. Німці підходили до окремих хат, господарських будинків, підпалювали їх та стріляли людей. До багатьох домів кидали ручні гранати. Це була жахлива картина вогню, диму, реву худоби, криків, стогонів, пострілів, вибухів гранат, шуму літака. Це прямо нечуване «геройство» озброєних від стіп до голови бандитів, які справляли садистичний пир над беззбройним населенням села. Людей мордували в хатах або виводили надвір. Під кузнею коваля Байдужого розстріляно 14 осіб (жінок, старших мужчин, дітей 2-3-річних). Щоб рятуватися, люди ховалися до приготовлених сховищ, які однак виявилися непрактичними, бо дим втискався до всіх шпар і душив людей. В селі загинуло 39 мужчин, 62 жінки, 16 дітей і 8 боєвиків. Згоріло 110 господарств з живим і мертвим інвентарем.
Є всі підстави твердити, що напад був спровокований поляками. Багато людей свідчать про те, що не раз чули, як поляки відгороджувались, що, мовляв, у Ягольниці самі бандити. 12.ІІІ перед полуднем в селі була жінка Сухорольського (полька), замешкала в Ставках Ст. Ягольниці, зголосила в канцелярії, що хтось вночі її обграбував. Вийшовши звідти, кричала, що це зробив не хто інший, тільки ягольницькі «бандити». У відділі, в склад якого входили фольксдойчі і німці, було також багато поляків. Ці останні скрізь питали, де скриваються бандити. Послугувались виключно польською мовою. Мабуть, були поінформовані, що в селі знаходиться боївка. Про польську роботу в тій справі свідчить ще й те, що спалено і знищено багатшу і свідомішу частину села.
Постій, 23.ІІІ.1944р.
Федір
П.С. Різне:
…Поляки намагаються за всяку ціну вдарити тепер (під час відступу німців і мадяр – Р.К.) по українських селах, зокрема таких, де містяться наші осередки. Доказом того є акти терору в Садках і Ягольниці Ст. До того використовують бандити фольксдойчів, які служать в німецькій шуцполіції, жандармерії і ін. і свою роботу покривають німецькою політикою.
Володимир Сергійчук, «Український здвиг», «Поділля» 1939-1955, IV т., стор. 106-109.
Цей документ засвідчує, що тоді загинуло 117 селян і 8 бойовиків.
Традиційно 12 березня кожного року в цей скорботний день церковні дзвони скликають селян до церкви на Панахиду, щоб поіменно пом’янути цих невинно убієнних.
Цю трагічну подію описав Богдан Федчук в невеличкому історичному оповіданні «Таня». Ця маленька книжечка видана в 1995 році в Торонто. Ось що там написано:
«Підпалили село, стріляли кого попало, кидали гранати у вікна до хат. Спалили ціле село, а всеньке населення вистріляли до ноги. Як їхати з Товстого до Чорткова залізницею, тільки комини видніють, наче кличуть до неба о помсту».
Роман Критюк.
Вічна пам’ять!