Стояв у сиву давнину в Чорткові на горі Юрчинських монастир (забута легенда)

Подивишся з гори Юрчинських – і відкривається прекрасний краєвид на потопаюче в зелені містечко Чортків. На північно-західному обрії вдалині видніється село Біла. Справа милує око своїми садами Горішня Вигнанка. Зліва на схилі улоговини простягається лісок, з’єднаний із сосновим гаєм (по вулиці Бердо, що колись була передмістям) – як спомин прадавнього соснового масиву униз понад річкою Серет.

Милуючись цим краєвидом, мимоходом пригадалася розповідь людини – «ходячої історії», давно уже покійного Михайла Подолянського із с.Горішня Вигнанка. Розповідь про те, як у сиву давнину на туманних схилах понад Серетом росли дубові та грабові ліси. Долина улоговини (каньйону) від теперішнього села Біла до вулиці Бердо була вщерть заросла густим високим очеретом, поміж яким непомітно струменіла глибоководна, багата рибою річка. З правого боку річки (на місці нинішнього центру Чорткова) стояв густий сосновий ліс, що тягнувся уздовж її русла.
Така заліснена чарівна місцевість з дубовими гаями та непрохідними крутими ярами манила до себе поселенців в часи турецько-татарського лихоліття. Тоді, в невідомий нам час, можливо, з часу поселення Чорткова або й раніше, у мальовничому куточку на узбіччі гори Юрчинських, над теперішньою вулицею Шопена – з одного боку – і бічною Шопена – з другого – був закладений монастир, обгороджений частоколом та відділений від центру гори тим же частоколом і глибоким оборонним ровом.
Скільки проіснував той монастир – невідомо. За переказами, його спалили татари. Натепер на тому місці із сивої давнини залишився лише слід оборонного рову, що зсунувся. Життєдайне на той час джерело кришталевої води для монастиря досі витікає зверху гори Юрчинських і струменить крутим схилом вниз до річки Серет…