В суботу в Україні відзначили День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 25-ту річницю виведення військ з Афганістану. Мені перший раз випало відзначати це сумне свято у столиці. Згадували зі своїми бойовими побратимами про події 25-річної давності, роки армійської служби, говорили і про сучасні реалії в нашій державі, вшановували своїх полеглих товаришів.

У Чорткові також з цієї нагоди біля пам`ятника загиблих на війні воїнів-«афганців» священнослужителі різних конфесій відправили молебень. Згадати загиблих та вшанувати присутніх воїнів-«афганців», які залишилися живими, прийшли перший заступник голови Чортківської РДА Ростислав Філяк, голова районної ради Володимир Заліщук, заступник голови Чортківської РДА з гуманітарних питань Іван Стечишин та інші представники влади і громадськості.

Війна – це завжди смерть і сльози, насилля і жорстокість, скалічені тіла і понівечені душі; це спільне  для всіх горе і виплакані очі матерів, батьків, дружин і нелегка сирітська доля дітей. Смерть, полеглих на полі брані, відчувається тим гостріше і болючіше, чим більше років стає їхнім ровесникам. Одноліткам полеглих воїнів – «афганців» сьогодні за сорок. Вони назавжди залишаються молодими – такими, якими зафіксувала їх віньєтка шкільного випускного фотоальбому. Такими вони й приходять у сни своїх посивілих від горя матерів. Бо у військовій формі їх бачити батькам не довелось. Хіба що через віконечко-ілюмінатор цинкової труни… Але вони такі несхожі на тих звичних материнському серцю хлопчаків із неслухняними, ще підлітковими вихорами в голові, з якими їх проводжали до війська. Хіба тоді вони могли уявити собі, що бачать їх живими в останній раз. Вони пройшли дев’ять кіл земного пекла, згоріли у тому вогні, як сухе листя. Разом з хлопцями зникли, перестали існувати їхні світи, їхня зів’яла Віра, їхня невтілена у життя Надія, їхні нерозквітлі кохання перестали існувати на землі.

Кажуть, час вимірюється не лише годинами чи роками. Універсальним мірилом є Пам’ять. Звичайна людська Пам’ять… Є вона – і час не в змозі стерти з лиця землі ту чи іншу подію, безсилий знищити імена її учасників та очевидців.

Володимир Погорецький,

інвалід афганської війни.

 

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.