Ярмарки у Чорткові почали проводити з 12 липня 1523 року, з річниці одержання містечком Чартковіце, тобто майбутнього Чорткова, Магдебурзького права. Подаю відомості про ці ярмарки у Чорткові на основі спогадів моєї бабусі Головінської Юлії Василівни, 1895 року народження, уродженки і жительки Чорткова. Маю записи її спогадів про чортківські ярмарки у липні 1912 року, очевидцем яких вона була. Але для кращого сприйняття їхнього змісту читачами, передаю їх не в дослівній формі, а у вигляді публікації, побудованій на них.
І так… Ярмарки відбувалися не в один день, тобто 12 липня, а тривали до двох-трьох тижнів. Передувала їм підготовча робота також протягом тривалого часу. Ярмарки відбувалися не тільки на території тодішньої базарної площі, але й за її межами. Пояснюю, де в ті часи буда базарна площа. На території будинку колишнього побуткомбінату, колишньої крамниці «Дитячий світ» і т.д., вздовж нижнього поверху міської ратуші з годинниковою вежею. Але під час цих головних річних ярмарків територія базарної площі була недостатньою, тому розширювалася за рахунок місць коло костелу і вздовж теперішньої вулиці Шевченка аж до центрального майдану міста.
Чортківські ярмарки були неабиякою подією для жителів міста і повіту, згадує Ю. Головінська. Наприклад, у липні 1912 року, як і кожного року, купці приїжджали у Чортків за 1-2 тижні перед цим святом. Привозили різний товар з усього краю і навіть із-за кордону. Товар розміщували не у наметах, як тепер, а будували спеціальні тимчасові дерев’яні будки. Зі Львова, Станіслава (нині Івано-Франківська), з Чернівців, Дрогобича привозили галантерейні і парфумерні вироби, сукно, різні тканини, посуд, біжутерію тощо. Продавалися тут також вироби римарів, зокрема – коняча упряж, хомути; вироби стельмахів – підводи, брички, колеса; бондарів-різного роду бочки, маснички; ковальські вироби – підкови, ножі, сокири, коси; кравецькі – сіряки, плахти, гуні (фартухи), опанчі (теплі накидки), хустки; кушнірські-кожухи, шапки. Приїжджали до Чорткова ремісники з Яворова, що на Львівщині, зі своїми виробами з дерева – ложками, мисками, відрами, ночвами, решетами; гончарі із Самбора з різноманітними глечиками та макітрами. Можна було тут побачити навіть вірменських майстрів з виробами із срібла з інкрустованим та оксидованим орнаментом; турецьких та іранських купців з перськими килимами; грецьких – з виробами із дорогоцінних каменів і т.д. Використовували чортківські ярмарки, звичайно, й торговці харчовими продуктами, масарі (м’ясники), кондитери, пекарі, пасічники з медом різних сортів, з пилком, прополюсом, воском; винороби з дорогими та дешевими сортами вин; привозили горілку та пиво з ґуралень та броварень чеських міст Пльзень, Брно, польських – Познані, Гдині, Гданська. Пропонували свої вироби майстри виготовлення релігійних та церковних предметів: чаші, хоругви, хрести, фелони, скуфії, камелавки, навіть дзвони.
Можна було побачити тут й представників різних фірм не тільки Австро-Угорщини, але й Німеччини, Швейцарії, Бельгії, Італії, Швеції та Росії. В часи таких тривалих ярмарків місцеві й заїжджі дідичі (поміщики) домовлялися з різними закордонними купцями про продажу зерна десятками або й сотнями вагонів, підписуючи інші важливі договори. Можна із впевненістю відзначити, що протягом цих ярмарків було у Чорткові до 80-90 тисяч людей. Дуже часто, побувавши на них, люди забезпечували себе потрібними в господарстві речами та предметами на весь рік. Ціни на товари були тоді майже на половину нижчі, ніж звичайно, але через велику активність торгівлі, не один купець заробляв тоді у Чорткові набагато більше, ніж за цілий рік. Але на ярмарку в той час був такий шалений тиск, гамір, шум, крик, спів і свист, що не можливо було почути самого себе, бо купці спеціально наймали за гроші людей з міцними голосами, щоб привернути увагу покупців до свого товару. Говорили тоді, що за день такого крику “крикуни” заробляли до 10-15 корон, на наші гривні, приблизно 40-50 грн.
Відігравали чортківські ярмарки й певну роль у культурному житті міста та повіту. Справа в тому, що майже кожного року сюди, на той час приїжджав зі Львова український театр “Руська Бесіда”. Серед артистів театру була тоді й наша краяна, видатна співачка та актриса Катерина Рубчакова, а також такі видатні артисти як Марко Кропивницький, Лесь Курбас, Броніслава Камінська, Олія Леонтович, Роман Курняк, Олекса Ремеза та Карл Солома. А брат К. Рубчакової Михайло Коссак на той час вже працював диригентом цього театру.
Окреме місце займали лірники, бандуристи та кобзарі, приїжджали сюди не тільки із сусідніх міст та містечок, але й з-за Збруча, як тоді говорили, тобто з-за кордону, з Росії, а саме з українських міст Проскурова (згадано вище), Вінниці, Козятината, Полтави. Приходили й сотні жебраків та калік. Були серед них навіть такі, що добиралися до Чорткова пішки по декілька місяців навіть з країн Прибалтики: Литви, Латвії та Естонії. Немало серед них було просто справжніх “артистів” через своє уміння викликати у людей велике милосердя до себе.
Якщо дивитися в той час на цей ярмарок з Вигнанської гори або з гори Юрчинських, то ця ярмаркова площа, що займала декілька гектарів, була подібна до моря величезного людського натовпу із суцільним безперервним тисячоголосним шумом. Хто хоч раз у житті побував на такому ярмарку, зберігав про нього пам’ять на все життя. Як стало відомо на багато пізніше, на такі чортківські ярмарки, особливо до Першої Світової війни, приїжджали навіть письменники, вчені-етнографи та композитори. Зокрема письменники о.Темофій Бордуляк, Осип Маковей, Лесь Мартович, Марко Черемшина, Володимир Гнатюк, Михайло Гайворонськийтаінші.
До речі, ярмарків подібного масштабу у 20-30 роках ХХст, тобто під час польської окупації цих земель, в Чорткові уже не було, а в радянські часи вони зовсім перестали існувати. Відомі також факти участі сотень сільських ремісників нашого повіту у цих ярмарках. Зокрема йшла мова про те, що конопляне і лляне полотно, сукно, кімнатні доріжки (хідники) привозили у Чортків на продаж із Швайковець, Старої Ягільниці, Скороденець, Джурина, Звиняча; кушнірські вироби: кожухи, зимові шапки – із Звиняча, Полівців та Базару; вози, тачанки, стельмахи з Улашковець; сокири, підкови, ножі, коси, серпи ковалі із Швайковець, Старої Ягільниці, Полівців, Палашівки, Скородинець, Звиняча і Білої; різного виду і форм бочки та маснички бондарі або боднарі з Улашковець, Ягільниці, Пробіжної і Білобожниці; різноманітну упряж для коней: хомути, кантарі, посторонки, шлеї із Звиняча, Джурина і Полівців; малаї і медівники з Пробіжної; цукерки з чортківської цукорні, так звані “бомбони” і т.д.
Як бачимо, наше місто протягом кількох століть цими річними ярмарками відігравало надзвичайно важливу роль в економічному і торговому житті не тільки нашого повіту та Тернопільського воєводства, не тільки Галичини і навіть не тільки цілої Австро-Угорської держави, але й країн Європи та Азії. Адже тут можна було побачити купців із Румунії, Німеччини, Болгарії, Греції, Італії, Бельгії, Швеції, Туреччини, Росії і навіть Китаю та Індії.
Це свідчить про те, що наш Чортків був дуже відомий протягом декількох віків не тільки своїми військовими і культурними традиціями, але й вносив свій великий внесок у розвиток європейської та азіатської торгівлі.
Яромир Чорпіта,
директор Чортківського краєзнавчого музею