Давно це було, ще за старих часів, десь на Поділлі чи Волині. А, може, у Галичині або ще десь. Йшли якось однією дорогою разом у своїх справах священик і миловар, розмовляючи поміж собою про те та се.
– Які користь і сенс від усієї християнської релігії? – раптом спитав миловар? – Тільки-но подивіться, отче, скільки у світі лиха і страждань, несправедливості, ненависті й кривавого насилля. Не допомагають ні багато століть євангельської проповіді та закликів до Божої правди і добра, любові й милосердя. Ні Богопізнання через дослідження Св. Письма, ні мудрість та приклад праведного життя Господніх пророків і апостолів, Св. Отців Церкви та інших Богоугідних мужів й жон. Ані, зрештою, навіть Голгофська жертва Самого Христа-Спасителя заради визволення й виправдання нас, грішних людей. Якщо насправді наша віра істинна, чому навкруг все так погано?
(До речі, чи, бува, не з джерел, подібних до цього провінційного песиміста і скептика-миловара, запозичені деякі сучасні сентенції щодо того, що, мовляв, “не спрацьовують” або взагалі “шкідливі”, “руйнівні” для наших співвітчизників оті чужинецьке християнство та прозахідний екуменізм, свобода сумління та інші демократичні цінності, рідна мова і культура, національна ідея й українська незалежність, ринкова економіка і громадянське суспільство тощо?).
Так от, священик одразу нічого не відповів. Йдуть вони далі й бачать дитину, що бавиться у стічній канаві. Уся брудна, перемазана. І тоді священик промовив до миловара:
– Подивись на цю дитину. Ти кажеш, що мило від бруду людей відмиває, а вона така брудна. Що толку з мила? Його у світі стільки, хоч греблю гати, а дитина ця залишається брудною. Ось і я питаю тебе, чи так вже й допомагає мило?
– Але ж, отче, – заперечив миловар, – не може допомогти мило, якщо ним не користуватися.
– Правильно! – відреагував пан-отець. – Так і з нашим християнством. Воно ніяк не допоможе, якщо його насправді щиро не сповідати та сумлінно не практикувати. І так щодня і все життя!
“Ви – сіль землі”, – так звернувся Господь Ісус Христос, визначаючи у Нагірній проповіді сенс і сутність перебування, і завдання у цьому світі Своїх учнів та послідовників. Проте, “коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми”. А тому нині, як ніколи раніше, актуальні і нагальні заповідь і настанова Спасителя Своїй Христовій Церкві, усім її вірним як “світлу для світу”:
“Ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі”. (Мт. 5:13… 16).
Лев ОВШТЕЙН