Україна навдивовижу багата співучими талантами! З незапамʼятних часів й до сьогодення солоспів, оснований на народній пісні, з особливою чарівністю дотикається до чуттєвих граней душі чи не кожного українця. А вся таємниця в тому, що таке мистецтво виплекане в горностаї любові до рідного слова та його розливчастих субстанцій.
Традиція народно-естрадного співу не зникає з полюсів телебачення та радіопрограм й під диктум сьогодення. По-щирості тішить те, що виконавці – співучі соловейки з різних кутків України на повну силу вміють представити свої вокальні вміння. Маємо на увазі юне обдарування Тернопілля, переможця проекту “Голос. Діти. 2”, учня Львівської спеціалізованої музичної школи ім. Соломії Крушельницької Романа Сасанчина. У свої 12 хлопець вправно володіє академічним голосом та неабиякою артистичністю. Відчувається, що сцена давно стала рідною для цього юнака. Як аплодував глядацький зал в той день, коли Роман в прямому ефірі виступав із конкурсними, уже народними піснями “Одна калина” та “Дивлюсь я на небо” – годі й казати! Вся сила таланту ввібралась у душу й серце простого сільського хлопчика, який не цурається нічого вкраїнського. Роман Сасанчин уже вдруге прийшов на співоче шоу і цього разу неймовірним голосом змусив обернутись усіх трьох тренерів проекту – Тіну Кароль, Потапа, Наталю Могилевську. Заспівав Роман глибоко ліричну, усім відому «Пісню про рушник». На сліпих прослуховуваннях вдале розливчасте, наповнене мілізмом звучання пісні повністю розчулило глядачів, а вишиванка, що прилягла до серця юнака, стала апріорі сценічним образом на етапних змаганнях. Присвятив ж хлопець пісню, як зізнавсь у колуарах, мамі. “Я цю пісню коли співав… представляв все те, що мама для мене робить… взагалі я дуже хочу їй велике дякую сказати” – ось такі слова справжньої синівської любові та подяки. Сам Ромчик, за словами Тіни Кароль, є дуже скромним хлопчиком і водночас харизматичним. А головне – “коли він співає, за майбутнє України не страшно – воно в нас є…” – емоційне зізнання співачки після виступу Романа Сасанчина.
А починалось співоче життя нашого краянина ще з дитсадку, ранніх дитячих літ, у плині звичайних сільських буднів , наповнених працею батьків й співом синочка. Сам хлопчина розповідав, що “брав кукурядзяне стебло в руки та й співав”. Як не дивно, однак перша пісня, яку хлопець наспівував – усім відома “Яворина” (на вічну памʼять Назарію Яремчуку). Батьки всіляким чином підтримували й підтримують талант сина. З другого класу Роман навчається в Товстенській музичній школі – вчиться грати на акордеоні. Більше уваги починає приділяти співу уже тоді, коли запрошено брати музичні студії у художнього керівника районного Будинку школяра Лесі Адамівни Іліщук. З того часу Романові як-не-як, але всміхається доля – вирішує спробувати себе в проекті “Голос. Діти”, однак зазнає невдачі. Хлопець успішно проходить кастинг, а на сліпих прослуховуваннях зелене світло для юного обдарування гасне – судді не обертаються та дуже жаліють, що втратили такий талант. Попри усе це юнак стає народним улюбленцем! Виконуючи італійську пісню “Mamma”, Ромчик зачарував увесь зал, однак не добре зрозумівши, подумав, що до нього обернулись усі троє суддів. Розчулені такою ситуацією та закохавшись у голос хлопця, журі співає з юнаком на сцені. Власне, Олег Скрипка обіцяє заспівати з Ромчиком в дуеті, і незабаром юнак виконує із співаком італійську пісню “O sole mio” на столичній сцені палацу “Україна”. З Божої ласки юний артист не розчаровується, а все більш натхненно поринає у музику, зокрема, й духовну.”Чому я людина? Чому я не птах? Чому я так хочу без крилець літать?” – з такими уже дорослими міркуваннями, що є уривком із пісні “Крила життя”, він здивував чималу аудиторію Львівської філармонії на гала-концерті Міжнародного конкурсу “Пісня серця-2013”, присвяченому Року Віри та 1025-літтю хрещення України, що проходив під гаслом “Віра, якою я живу”. Перемога з авторською піснею (слова – Р. Сасанчина, музика – о. Івана Полевого), цілковите захоплення глядачів, а найголовніше – враження від архітектурного патріотичного Львова скомпрометували серце юнака на омріяне навчання у місті Лева. Кожен день у школі збігає не безслідно.”Музлітература, вокал, фортепіано, сольфеджіо, предмети з основної школи… ми вивчаємо це щодня. Цікаво відтворювати нові мелодії, гами, етюди, сонатини, менуети. Я без музики тепер ніяк.” – зізнається хлопчина. В його репертуарі, окрім всезнаної італійської опери, в’язанки українських народних пісень, класичних довершень з’явилось багато власних музичних студіювань.”Отак прослухає мелодію із будь-якого диска – й одразу береться відтворювати, частіше награє свою.” – додає батько Романа Василь Іванович. Не триматимемо в секреті, що юнак пише вірші. Пише змалечку – про Україну, події з Майдану, про природу, рідне село Садки, в якому зростає, хоч і навчається у Львові. Усе – ліричні сповіді малого серця. Неочікуваною цікавинкою стало те, що хлопець під мудрим керівництвом директора школи Левка Мироновича Закопця розпочав грати на гобої, дещо схожому за своєю структурою до кларнету. “Цей інструмент – невідривна частка в духовому оркестрі. Нашому синові любо грати на ньому – перечити не станемо.” – мовить мати Євдокія Петрівна. У вихорі музичного життя співає Роман і на різних творчих заходах, зокрема, на святкуванні до Дня матері у Львівській філармонії (виконав пісню “O sole mio” під музичним супроводом симфонічного оркестру), цьогоріч співав біля памʼятника т. Шевченка у м. Львові. Не покидає Ромчик й своїх захоплень – малювання, в’язання, риболовляю, втішно допомогає вдома. “Талановита людина – талановита у всьому” – якось мовив про Романа продюсер Костантин Меладзе. Тернопільський Лучано Поворотті, садківський соловейко так прагне миру на землі та доброї долі для Вкраїни, що про це він щодень молить Бога, як і, мабуть, кожна вкраїнська дитина:
Край дороги схилилась тополя.
Сердитий вітер навкруги.
А на сході – страшна доля.
Життя поклали вояки.
Герої неньку захищають,
За Україну йде війна.
Герої просто не вмирають.
Така жорстока боротьба.
Маленькі діти хліба просять,
Бо тата й мами вже нема…
Ночують у підвалах й досі.
Коли ж закінчиться війна?
Та Україна нездоланна,
Буде боротись до кінця.
На нашім боці сила Божа
Марії та її Христа.
Моліться всі за Батьківщину,
За нашу армію моліть.
За рідну неньку Україну
Про милість Господа просіть.
Так швидко збіг час, а в хлопця – нові захоплення, здобутки, пріоритети. Особливо тепер, коли Ромчик цілою концертною програмою виступає для глядачів, виступив й для поранених воїнів АТО в м. Чернігові. Роман тільки вступає у музичне життя, от разом з проектом має записати власний кліп, уже є виконавцем пісні «Україна – це ти», яку репрезентувала співачка Тіна Кароль разом із своєю дитячою командою «Голос. Діти 2».
Ми ж бажатимемо Ромчикові наснаги й віри у краще, співучих звершень. Бо ж музика з його душі – цілющий прихисток від різних негод, напрочуд бентежне звучання…
Роксана Дністрова