Над землею проносились холодні з снігом дощі, низько нависли важкі чорні хмари. Довгі ночі та короткі дні зливались в одну темну добу. Провід УПА, гнаний частиною енкаведистів, покидав села Слобідку та Юрківці і наближався до Мажарського моста, що під Суходолом Гусятинського району. Далі іти було нікуди. З боку Сидорова прямували прислужники НКВС. Боївка опинилась в оточенні…
У ДЕНЬ ПРАВЕДНОЇ АННИ
Над землею проносились холодні з снігом дощі, низько нависли важкі чорні хмари. Довгі ночі та короткі дні зливались в одну темну добу.
Провід УПА, гнаний частиною енкаведистів, покидав села Слобідку та Юрківці і наближався до Мажарського моста, що під Суходолом Гусятинського району. Далі іти було нікуди. З боку Сидорова прямували прислужники НКВС. Боївка опинилась в оточенні.
Провідник Могила та його заступник Сокіл наказали хлопцям залягти під мостом навколо нього і боротись до останнього патрона. Стріляли кулемети, лунали автоматні черги, рвались гранати. 21 грудня розпочався запеклий бій і закінчився жертвами з обидвох сторін. Наступного дня поле навколо моста вкрилося трупами. Серед полеглих смертю хоробрих були Михайло Марака та Михайло Мотика з Кривенького, Степан Кушнірик, Стах Паньків з Пробіжни. Останній був поранений, його взяли живим. Спочатку завезли до пробіжнянського відділу НКВС, потім у лікарню. Сяк-так підлікували, засудили на 15 років і відправили в табори. Після смерті Сталіна Паньків повернувся в рідне село, дочекався незалежної України, за яку боровся і страждав.
На Анни 1944 року в Коцюбинчиках, в Лісовій Долині, розташувався відділ УПА, який очолював Ярослав Білинський (Бистрий) родом з Товстенького. Злі язики донесли в гарнізон енкаведистів і ця невеличка вулиця стала полем бою. Спочатку хлопці відбивалися, а потім навмання через поле почали пробиратись до лісу. Але там на них уже чекала засада. Бій розгорівся ще дужче. Не здригнулись, не здались повстанці‘ворогові на муки і не виказали жителів села, в яких переховувались.
Після бою село неначе завмерло. Лише диміли будівлі, холодний вітер розносив запах пороху. Наступного дня, особливо вночі, селяни викопали на цвинтарі глибоку яму і почали зносити мертві тіла героїв. Там були коцюбинчицькі хлопці Михайло Максимчук та Іван Гутик, Бураківський, Вепетівський, Парашовський з Сокиринців, Збриський Микола з Босирів, брати Бандолови — всього 18 чоловік, — вірних синів України.
Провідник Бистрий дістав поранення в ногу і його взяли вороги. Рана була такою, що, як розповідають очевидці, ногу можна було вилікувати. Але її відрізали, щоб, мовляв, не втік. Бистрого возили по селах агітувати вояків УПА здаватись і не чинити опору. Та замість цього в Чабарівці Гусятинського району провідник викинув записки, в яких закликав своїх однодумців продовжувати боротьбу. Карателі перехопили записку і посадили Бистрого; 16 квітня 1946 року його розстріляли в Чортківській тюрмі.
В Коцюбинчиках на цвинтарі стоїть братська могила, обплакана сльозами матерів, рідних, близьких, коханих. Навесні її накривають білим цвітом черешні, над нею завжди запах смерекової живиці. Дбайливі селяни впорядковують могилу, щороку, у провідну неділю, відправляється панахида за упокій душ убієнних.
Зіновій Мамчур