За звільнення Чорткова капітан В. О. Бочковський удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Пригадуються пам’ятні зустрічі з ветеранами танкістами – першогвардійцями, зокрема Героєм Радянського Союзу В. О. Бочковським. Він розповідав: нашим командиром був полковник В. М. Горєлов, людина богатирської сили, незламної мужності і волі. Бригада йшла на чолі всього фронту, за нею – підрозділи танкової армії генерала М. Ю. Катукова, непомітно для ворога ми передислокувалися під Тернопіль. Коли визволяли Попільню, мене важко поранило. Через декілька місяців втік з київського госпіталю. Вернувшись у свій батальйон під Тернопіль. Згодом бойовий шлях наших танкістів проліг через Збараж, Микулинці, Теребовлю, Копичинці, Чортків, Товсте, Заліщики.
Розвідники повідомили, що фашисти готують оборону Чорткова заздалегідь, зосередили великі танкові сили, артилерію. Комбриг, гвардії полковник В. М. Горєлов вирішив перехитрити ворогів, брати місто в обхід.
І знову сміливо йшли на штурм батальйони досвідчених командирів майорів М. Й. Гавришка – з півночі, С. Й. Вовченка – з південного заходу. Попереду, як завжди, мчали бойові машини заступника командира другого танкового батальйону, гвардії капітана В. О. Бочковського. В нього було важливе стратегічне завдання – раптово атакувати Чортків і захопити переправу через Серет.
— Треба діяти рішуче і блискавично, — сказазав йому полковник В. М. Горєлов. – Головне — не дати ворогові знищити міст.
Володимир Олександрович згадує: наші танки йшли лісовою дорогою. Чортків звільняли на світанку. Взагалі в усі міста ми любили входити на світанку (глибоко символічні слова!). Пересікли кілька вулиць. Бачу — міст у вогні! Гітлерівці встигли викотити на нього цистерну з пальним. По настилу моста біжить голуба змійка полум’я у ріст людини. Наказую десантникам зійти з танка лейтенанта Олександра Дегтярьова. Машину накриваємо брезентом. Механік-водій М. І. Волков заводить мотор і цистерна, зламавши перила, летить у води Серету. Міст врятовано, але битва за місто тільки починалася… Героїчно бився з ворожими танками кабардинець К. Л. Карданов. Він знищив два «тигри», багато техніки гітлерівців. І сам загинув смертю хоробрих, згорів у палаючому танку і його радист-кулеметник старший сержант А. Я. Зайцев.
Поранений Олександр Дегтярьов відбивався від фашистів у напівзруйнованому будинку. В комсомольському квитку ослаблою рукою він написав: «Гину смертю хоробрих за щастя Батьківщини».
В бою за Чортків відзначилися батальйони В. О. Бочковського, М. Й. Гавришка, гвардійці-танкісти лейтенанти М. П. Мусіхін, О. М. Духов, старші лейтенанти І. П. Кульдін, Д. І. Сірик, інші. Вранці 23 березня 1944 року над нашим древнім містом зійшла зоря визволення. За блискуче проведення бойової операції капітан В. О. Бочковський був удостоєний Золотої Зірки Героя Радянського Союзу. Під його командуванням відважні воїни знищили до 150 фашистів, 9 гармат, 7 танків, 2 бронетранспортери, майже 50 автомашин.
Високої нагороди за звільнення Чорткова також удостоєні старший лейтенант Д. І. Сірик, майор М. Й. Гавришко, командири: бригади — гвардії полковник В. М. Горєлов, танкового корпусу — генерал І. Ф. Дремов. Першій гвардійській танковій бригаді було присвоєно почесне найменування «Чортківська».
В центрі міста, у парку, бойові побратими поховали лейтенантів О. М. Дегтярьова, K. JI. Карданова, сержантів А. Я. Зайцева, Машару, Гулідова, Г. Г. Мар’ясова, І. П. Кульдіна, інших.
Як склалася далі фронтова доля В. О. Бочковського?
Після боїв за Коломию він був призначений командиром другого танкового батальйону. На підступах до Берліна, на Зеєлівських висотах, Бочковського знову важко поранило.
Генерал-лейтенант танкових військ будучи у відставці, проводив велику героїко-патріотичну роботу, є почесним громадянином Чорткова, Тирасполя, Коломиї, Яковлевського району Бєлгородської області, польських міст Лодзь, Бєлград, Нове Място, Резинського району Молдавської PCP. В. О. Бочковський — був головою ради ветеранів колишньої першої гвардійської шестиорденоносної танкової бригади.