Вивчення глибоких націотворчих досвідів є завжди актуальним для будь- якої постколоніальної науки про літературу. Тим більше, коли йдеться про творчість Уласа Самчука – письменника, який довший час належав до блискучої плеяди письменників-вісниківців, письменників чию творчість у міжвоєнний період формувала ідейно-естетична парадигма національної ідеї.
Слово про книгу
Комінярська І.М. Улас Самчук: alter ego i alter idem: монографія. – Житомир. Вид. ПП „Рута”. 2012, – 232 с.
Вивчення глибоких націотворчих досвідів є завжди актуальним для будь- якої постколоніальної науки про літературу. Тим більше, коли йдеться про творчість Уласа Самчука – письменника, який довший час належав до блискучої плеяди письменників-вісниківців, письменників чию творчість у міжвоєнний період формувала ідейно-естетична парадигма національної ідеї.
Почнемо з того, що його літературна спадщина ніколи не залишалася поза увагою поціновувачів красного письменства. Досить, мабуть, згадати, що після виходу Самчукових трилогій і романів тепло відгукувалися Анна Власенко-Бойцун, Марія Білоус-Гарасевич, Євген Маланюк, Григорій Костюк, Володимир Державин, Остап Тарнавський, Юрій Шевельов. І в незалежній Україні доробок письменника-краянина не залишився забутим. Про його твори відгукувалися Стефанія Андрусів, Микола Жулинський, Роман Гром’як, Іван Дзюба, Оксана Веретюк, Віталій Дончик, Наталя Мафтин, Раїса Мовчан, Микола Ткачук, Григорій Штонь, Степан Пінчук, Ярослав Поліщук. Знакова постать Уласа Самчука стала джерелом для наукових дослідженю Ю. Мариненка, С. Бородіни, І. Бурлакової, В. Кизилової, О. Пастушенко, Н. Плетенчук, О. Пасічник, М. Стасик та інших. Маємо монографії Гаврила Чернихівського, Андрія Жив’юка, Ірини Руснак. Тепер до числа згаданих можна додати і працю Ірини Комінярської „ Улас Самчук: alter ego i alter idem”.
Очевидно, немає потреби співставляти ці видання. Уже хоча б тому, у монографіях Гаврила Чернихівського та Андрія Жив’юка зроблено акцент на біографічних моментах, Ірини Русак – на художній історіософії Уласа Самчука, а в Ірини Комінярської – на аналізі окремих романів.
Монографія Комінярської І.М. є однією із спроб в сучасному літературознавстві ґрунтовного осмислення художнього втілення національної ідентичності героя в прозі Уласа Самчука. Посилаючись на наукові праці та художні твори письменника, авторка, на наше переконання, проявила не тільки зацікавленість що до вивчення творчості Уласа Самчука взагалі, а й професійний та науковий інтерес саме до цієї проблеми.
Є певна логіка у тому, що дослідниця на початку своєї монографії роздумує про історико-літературні та методологічні аспекти дослідження проблеми національної ідентичності в сучасному літературознавстві. Хочемо того чи ні, а цієї проблеми не можна оминути. Доречно згадати академіка Миколу Жулинського, який стверджує, що це „має стати потужним чинником”. Дослідниця висновок відомого вченого доповнює думками Івана Дзюби та інших науковців. Тут, як на нашу думку, має значення і те, що Ірина Комінярська на основі вивчених матеріалів говорить, що національна ідентичність у будь-якому суспільстві не існує в чистому вигляді. Наголос на цьому не вважаємо випадковістю, бо серед широкого загалу (чи варто це приховувати?) іноді існує протилежна думка.
Логічно ці роздумування продовжують сторінки монографії про історію вивчення творчості Уласа Самчука в українському літературознавстві. Це питання, як нам здається, має архіважливе значення. Уже хоча б тому, що йому ще не приділяли належної уваги. Та не тільки про це йдеться. Скажімо, уже маємо не лише вищезгадані твори, а й статті Степана Пінчука, Мойсея Гона, Романа Гром’яка, Володимира Качкана. Чи можна без них уявити картину нашого пізнання? Дослідниця дає відповідь на це сакраментальне питання, наголошуючи на прагненні письменника пристрасним словом творити „суспільство великого стилю”.
Можна, звісно, мовити й про інші аспекти цієї проблеми. Та доцільнішим є ведення мови про окремі питання національної ідентичності у творчій спадщині класиків української літератури. Чому? По-перше, монографія переконливо засвідчує, що проблема виникла не на голому місці, а має природні витоки. По-друге, на цьому фоні вона постає зриміше і дає можливість говорити про індивідуальність у творчому вирішенні проблеми.
Розуміємо, що аспекти цієї теми не є такими простими, як може здатися на перший погляд. Переконані, що авторка монографії розуміє це. І саме усвідомлення дає їй поштовх до осмислення всеперемагаючої ідеї українства на основі вивчення творів Уласа Самчука.
Тут, безперечно, авторка має рацію, коли починає розділ роздумами про „волинський метатекст” у формуванні світогляду Уласа Самчука. Вона – не самотня у своєму висновкові. Може, у цьому полягає оригінальність творів Уласа Самчука і їхня привабливість для читача? Дозволимо собі провести одну паралель. Вам, безперечно, потрапляли у руки твори Габріеля Маркеса, Михайла Шолохова чи Василя Стефаника. Не заперечуватимемо і того, що змальовування згаданими авторами місцевого колориту і стало своєрідною притягальною силою. До речі, саме про це думаєш, коли ще раз береш у руки книги з доробком великого краянина. І відрадно, що автор монографії загострила на цьому увагу.
Але вочевидь вона свідома і того, що ніяке (навіть найвдаліше!) зображення особливостей місцевості не зможе порятувати прозаїка, якщо в описі портретів і дій героїв не буде наголошування на їхніх „alter ego”. Саме про це йдеться далі у монографії. І починається розмова про цей аспект проблеми з висвітлення особливостей національної ментальності героя на прикладі трилогії „Волинь”. Якщо згадати, що поява цього твору у 1932 році і стала тією відправною точкою, яка породила прозаїка, то все стає на своє місце. Вдалими, на нашу думку, є також посилання на романи „Марія”, „Юність Василя Шеремети”, „Кулак”, „OST”. Вони, ці наголоси, – акумулювання тем всеперемагаючої ідеї українства і домінанти національної ідентичності. Як нам здається, Ірині Комінярській вдалося у всій повноті висвітлити ці теми.
Та водночас мусимо сказати і про те, що висвітлення цієї проблематики заграло б новими барвами, якби свої розмисли вона доповнила думками про український світ героїв крізь призму романів „Гори горять” і „Чого не гоїть огонь”.
У 1966 році в Торонто окремим виданням побачив світ роман Уласа Самчука „На твердій землі”. Дивно, але він чомусь не спонукав дослідницю до пошуків. А жаль! Хіба не заслуговує на увагу питання національної ідентичності в умовах еміграції? Тим паче, що ця тема в тій чи іншій площині вже постає із трилогії „OST”.
Зосередимо увагу ще на й такому. Національні ідентичність героя може здатися якоюсь половинчастою, якщо не мовити про художньо-документальні твори „Живі струни”, „Слідами піонерів” чи книги мемуаристики „На білому коні”, „На коні вороному”, „Планета Ді-Пі”, „П’ять по дванадцятій”. Розуміємо, що автор монографії перш за все намагається вибудувати свою концепцію на основі аналізу художній творів. Але… Вряди-годи згадки про ці публікації все ж прориваються у монографії. І, напевне, закономірним було б висвітлення цієї теми в окремому розділі цієї монографії.
Зрозуміло, що вищезгадані аспекти суттєво доповнили б книгу дослідниці. Та вже зараз можна сказати, що доробок Ірини Комінярської є вагомим внеском у самчукознавство, висвітлюючи не підняті досі теми. Можливо, саме в цьому і полягає цінність видання?
Олег Василишин
Ігор Фарина