Отець Микола Цегельський народився 17 грудня 1896 року в с.Струсові Теребовлянського району і був восьмою дитиною в сім’ї священика-крилошанина Теодора Цегельського, багатолітнього пароха місцевої церкви св.Миколая.
Закінчивши початкову школу, вступив до Тернопільської гімназії, яку успішно закінчив 1918 року. Цього ж року вступає на теологічний факультет Львівського університету. Навчаючись, брав активну участь у громадській культурно-просвітницькій діяльності.
1924 р. він одружується з Осипою Ратич. 28 березня 1925 р. Микола закінчив студії, а 6 квітня у церкві Святого Духа у Львові з рук митрополита Андрея Шептицького прийняв свячення. За кілька днів о.Миколай одержав призначення священиком в с.Висипівці Озерянського повіту. 21 квітня він відправив свою першу службу Божу в супроводі батька в Струсові у церкві св.Миколая. По 31 жовтня 1927 р. працює на парафії в с.Висипівці, куди входили ще й села Серединці і Кокутківці. З листопада за власним бажанням був переведений на парафію с.Сороки Гримайлівського деканату. У цьому селі пройшла основна діяльність отця на духовній і національній ниві.
При церкві о.Микола заснував Братство Апостольства Молитви, Братство Найсвятіших Тайн і Братство Тверезості. З 1934 р. почав розбудову церкви, бо діюча вже не вміщувала всіх парафіян. На церковному полі він заснував цегельню, де селяни на добровільних засадах випалювали цеглу. Йому також вдалося заохотити селян з цієї цегли побудувати читальню «Просвіти». Отець Микола разом із статечними господарями заснував товариство «Сільський господар», касу взаємодопомоги, а для молоді створив товариство «Луг». Він був добрим садівником і пасічником, посадив молодий сад, мав близько 80 вуликів. Сам любив щепити, садити дерева, доглядати бджіл. Цього навчав він і селян.
1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, а радянські війська ввійшли в с.Сороки. Радянська влада відразу наклала на отця великі – податки, змушувала платити велику позику, забрала церковне поле. В домі отця примусово поселили двох учителів, один з яких був єврей, а другий – поляк. У селі почались арешти, вивезення цілих сімей в Сибір. Праця о.Миколи різко ускладнилася, здоров’я погіршилось.
22 червня 1941 р. почалась радянсько-німецька війна, на зміну комуно-більшовицькому режиму прийшла фашистська влада, яка почала провадити жорстоку політику щодо українського народу. Весною 1942 р. селяни насипали високу символічну могилу в селі та встановили хрест, відбулося урочисте посвячення могили, на якому з урочистою промовою виступив о.Микола Цегельський.
Влітку 1944 р. радянські війська зайняли село Сороки. Знову почались переслідування по всій Галичині священиків з вимогою перейти під юрисдикцію Російської Православної церкви.
Врешті весною 1946 р. у Львові під тиском влади відбувся лжесобор, який зібрав заляканих священиків і проголосив про ліквідацію Унії та перехід у підпорядкування Московської патріархії. Почалися цькування тих греко-католицьких священиків, які відмовились від такого переходу. Така гірка чаша не оминула і о.Миколу. Але він сказав, що навіть перед страхом смерті не зломить раз даної присяги і не перейде до Російської Православної церкви.
Здоров’я о.Миколи погіршувалось, йому пропонували робити операцію, залишитись у Львові, щоб уникнути арешту. Але він категорично відмовився і сказав: «Я ж пастор, залишив своє стадо в небезпеці і мушу повернутися до нього».
26 жовтня 1946 р. о.Миколу заарештували, не допомогли ні хвороба, ані довідки про стан здоров’я. Спочатку тримали в Копичинцях, потім у Чортківській тюрмі. Розпочалося слідство. Його викликали на допити по кільканадцять разів на добу, не давали прийти до себе. Дружина Осипа оббивала пороги начальників, прохаючи звільнити з тюрми хворого чоловіка, але на ці прохання ніхто не зважав.
І ось 25 січня 1947 р. відбувся суд, на якому засудили о.Миколу на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах суворого режиму з позбавленням прав та конфіскацією всього майна. Суд прийняв рішення про виселення сім’ї засудженого: син і дві доньки відбували вислання у Читинській області. Після засуду о.Миколу відправили в концтабір у село Ляцьк біля Золочева, потім – у Підкамінь біля Бродів. Згодом перевезли його до Львова у Замарстинську тюрму, а вже відсіль – пересильний пункт, де збирали в’язнів для етапування у виправно-трудові табори.
Незважаючи на табірний режим, о.Микола знайшов спосіб відправляти Богослужіння. Для цього дружина передала йому разом з сухарями часточки для причастя, родзинки замість вина та пошитий із марлі єпитрахиль.
Отець Микола опинився в особливому виправно-трудовому таборі №3 «Дубровний», що знаходився в селі Явос Зубово-Полянського району Мордовської автономії. Сапопочуття отця значно погіршувалося, він мав жахливі безперервні болі, від яких постійно ходив зігнутий. І коли отець став зовсім знесилений, йому зробили операцію, але було вже пізно. У страшних муках 29 травня 1951 р. о.Микола Цегельський помер. Шестеро священиків-в’язнів несли його до воріт табору, дальше їх не пустили. Похоронили його на тюремному кладовищі, місце та номер могили невідомі.
І лише 7 лютого 1991 р. родина отримала повідомлення про реабілітацію отця Миколи. У ході Папського візиту в Україну 27 червня 2001 р. було проголошено беатифікацію Блаженного слуги Божого Миколи Цегельського.
19 грудня 2001 р. в День святого Миколая в селі Сороки було освячено образ Блаженного о.Миколи Цегельського, а на храмі Св. Дмитрія в цьому селі освячено пам’ятну таблицю.
В отця Миколи було четверо дітей: сини Маркіян і Дометій, доньки Лідія і Марта.
Над біографією ще однієї жертви Чортківської тюрми варто схилити голову.
Олег БОЙЧУК