– Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
– Протягом останніх місяців я справді багато часу присвятив читанню. У мене це якось виходить планомірно і хаотично. Прочитав культурологічні есеї Карла-Еміля Францоза, видані у Чернівцях, коли писав свою есейку про цього письменника. К.-Е. Францоз народився у тому ж місті, що і я – Чорткові. Тому я уважав своїм обов’язком сказати щось про нього. Багато із Францозової прози ще не перекладено українською, тому його збірку оповідань про Чортків кінця 19 століття читав у перекладі російською, видану ще, здається, на початку 20 століття. Мені цікаво було побачити Чортків того часу, не скажу, що я побачив місто через топографію, але через персонажі можна дещо реконструювати.Дві об’ємні біографії про Томаса Вулфа і Чарльза Буковського американських критиків, видані у 60-70 роках минулого століття, та книжку про готель «Челсі» Еда Гамілтона. Усі ці книжки разом із статтями про американського художника Лері Ріверса – це підготовка до написання мого бачення знаменитого нью-йоркського готелю, який став місцем для мистецької богеми у 20 столітті.
Дочитав незакінчений роман Франца Кафки «Америка», бо якось закортіло посмакувати текстом, автора, який в Америці ніколи не бував, але дію своєї прози переніс із Праги до Нью-Йорка. Кафчин Нью-Йорк більше стереотипний, хоча письменницька інтуїція його не зраджує в описах загальної атмосфери міста і місця. Після американської теми пішла також і балканська – роман Меші Селімовича «Дервіш і смерть», а також деякі оповідання Даніла Кіша.
Із задоволенням читаю нові вірші Оксани Луцишиної, Анни Малігон та Ірини Шувалової, це щоби не обминути української сучасної літератури.– Як обираєте книжки для читання?
– Як я уже казав, це буває по-різному. Інколи я сам придумую для себе теми, які хотів би прочитати у книжках, це буває доволі цікаво, оскільки ти починаєш за борхесівським методом укладати список авторів та книжок, і тоді поглинаєш ці тексти, помічаючи різні світоглядні та стильові особливості не лише конкретного письменника, але навіть літератури, до якої він приписав себе ментально й мовно. Єдине, що можу точно сказати, що ніколи не обмежуюся виключно українською літературою.– Що можете порадити для читання іншим?
– Я можу лише сказати, щоби побільше читали: чи у книжковому форматі чи електронному, бо читання це постійний процес кшталтування смаку життя та культури. У славістичному відділі Нью-Йоркської Публічної бібліотеки зберігається картина Якова Гніздовського, на якій зображено читача, якого завалено книгами. Це метафоричний, візуальний образ стосунків читача і книжки, це постійна боротьба тексту за читача і читача з текстами. Я бажаю кожному віднайти свою рівновагу у цьому нестримному процесі інформаційної та культурної навали.“Буквоїд”