Василь Шкляр: “Навіть зміна лідера Кремля не дасть нам ніяких особливих зрушень”

Чимало письменників можуть лише позаздрити його популярності. Поява кожного роману Василя Шкляра викликає “броунівський рух” серед книгоманів. Так свого часу було з “Чорним вороном”, так є і тепер з новим твором – “Маруся”.

Та приводом для нашої розмови став не останній роман, а бажання довідатись про погляди лауреата народної Шевченківської премії на актуальні події…

– Василю Миколайовичу, українці чекали від цих виборів оновленння “політичної еліти”. Як вважаєте, наскільки це відбулося?

– Можна справді говорити про певні зміни, бо вибори принесли кілька несподіванок. Серед позитивів, звісно, поразка комуністів і екс-регіоналів (маю на увазі Тігіпка). Та найбільше мене тішить впевнена перемога “Самопомочі”. Причому не тому, що я був симпатиком чи антипатиком цієї сили. Тут симптоматично те, що за “Самопоміч”, яка асоціюється насамперед із Західною Україною та Львовом, голосувала переважна більшість киян, а також виборці у центрі й на сході. Таким чином ми бачимо, що йде зближення заходу зі сходом… Та загалом у нашому суспільстві, треба сказати, світоглядний поділ залишається. Революція і війна багатьох нічого не навчили. “Опозиційній блок”, тобто колишні регіонали, і тепер лідирують не лише на Донбасі, а й у Запоріжжі, інших південних та східних краях, де вони посіли перші місця. На жаль, там досі перемагають символи вчорашнього дня і всього того беззаконня, яке діялося у Верховній Раді. Тому до парламенту пройшли і Ківалов, і Зв’ягільський, і Литвин, і Довгий… Це свідчить про незрілість нашого суспільства, його певні хвороби.

– Тим часом за законом про очищення влади своїх теплих місць позбулись уже понад 130 прокурорсько-слідчих працівників. Від заступника Яреми, обласних прокурорів – до начальників управлінь. Така активність була пов’язана з виборами чи й після них маховик люстрації набиратиме обертів?

– Так, це було пов’язано з виборами. Бо люди сьогодні дуже розчаровані в тому, що немає змін. І треба було показати їм хоча б якісь кроки у цьому напрямку. Як на мене, люстрацію слід було б починати з вищого рівня. Та, на жаль, ми щодня бачимо на екранах усміхнених людей, які насамперед повинні підлягати тому очищенню. Вони почуваються при владі досить упевнено… Ну, подивимося, що буде тепер, після виборів. Хоча, щиро скажу, у кардинальні зміни мало віриться. Бо у владній верхівці та й у середніх ланках, просто на мафіозному рівні, дуже вже всі пов’язані кумівщиною, родинними стосунками і, що особливо небезпечно, бізнесовими інтересами. За останні ці люди будуть боротися, знаєте, як щурі, котрі потрапили в пастку. Якщо боротьба з ними буде частковою, то справлятиме ефект тої гідри, якій відрубуєш хвіст, а натомість виростають два чи три.

– Гепрокуратура оголосила в розшук екс-міністра охорони здоров’я Раїсу Богатирьову. Чи вдасться її притягти до відповідальності, чи це теж така імітація боротьби з “колишніми”?

– Звичайно, імітація. Власне, ми тільки вміємо оголошувати людей у розшук. А коли вони під носом, то, навпаки, усе робиться для того, аби вони замели сліди й надійно сховалися в Росії, яка їх ніколи не видасть. Ні сьогодні, ні завтра… До речі, дехто плекає наївне сподівання на швидку зміну керівництва Кремля, мовляв, Путіна незабаром чекає закінчення “кар’єри” і взагалі крах. Та це все велика омана, бо саме такого лідера виплекало собі російське суспільство. Він виріс із їхніх настроїв, їхніх переконань, їхніх сподівань. І навіть зміна лідера Кремля не дасть нам ніяких особливих зрушень. Що підтверджують заяви так званої російської опозиції, починаючи від Навального і закінчуючи Ходорковським. Усі вони – демократи, як ми кажемо, тільки доти, доки мова не заходить про українську незалежність.

– Як ви думаєте, Путін поставив ситуацію на “паузу” – до весни чи почне знову втілювати свої плани найближчим часом – уже з урахуванням результатів виборів до Верховної Ради?

– Безумовно, він братиме до уваги ситуацію в Україні й, зокрема, розстановку сил у новому парламенті та як вони поводитимуться у відносинах із Росією. Та за будь-яких обставин Путін цієї експансії не припинить. Ніколи! Власне, українсько-російська війна насправді ніколи не припинялася, тільки набирала різних форм. Ще донедавна це була потужна окупація нашого культурно-інформаційного простору, потім усе перейшло у відверту агресію. Тепер-от – позірне затишшя, а насправді Москва (поки українці переводять подих) і далі робить своє… І ми вже бачимо втрату територій на Донбасі. Інакше й розцінити не можна оголошення на три роки їх “особливого статусу”. Адже з погляду хронометра вічності я не бачу різниці між числом “три” і “триста”.

– Обрання нової Верховної Ради країна пережила. Наступна фаза розвитку подій – псевдовибори на Донбасі, які сепаратисти провели 2 листопада…

– Це свідчить про цілковиту згоду на здавання своїх територій, а також про догоджання кремлівським апетитам. Для мене, як і для більшості українців, незрозуміло – про яке політичне життя та, відповідно, вибори можна говорити на окупованій території? На Донбасі реально – воєнний стан, і там діють бандитські закони, які не мають нічого спільного з нормальною логікою та нашим державницьким поглядом… Мені щонайменше дивно, що українська влада йде на таке!

Богдан БОНДАРЕНКО,
газета “Експрес”