Чи знайшов Януш Корчак свій ідеал? Чи зустрів кохання, яке б не породжувало тугу? Можливо, що й ні, адже він так і не одружився, присвятивши себе чужим дітям, дітям, що стали для нього сенсом життя. Через відстань усього свого дорослого життя йому вдалося якимсь чином пов’язати дитинство своїх вихованців із власним дитинством.
ПАРОЛЬ “ІДЕАЛ”
Корчак Януш. Право на повагу: Вибрані твори / упор. І. Ковальчук, пер. з пол. І. Ковальчук, Б. Матіаш, Р. Свято. – Київ: Дух і літера, 2012. – 328 с.
У кожної освіченої людини ім’я Януша Корчака викликає цілий ряд асоціацій, які пов’язані, коли не з його творчістю та діяльністю, то принаймні із біографією. Якщо не вповні, то бодай фрагментарно – хтось знає його як письменника, хтось як педагога-новатора, хтось як лікаря. Навіть люди, котрі у силу певних причин не мали нагоди познайомитися із творчою спадщиною цього видатного діяча, напевно ж чули про його духовний подвиг.
Відзначаючи 70-річчя від дня загибелі достопам’ятного доброчинця і страдника, Сейм Польщі оголосив 2012 рік «Роком Корчака». Відголоски цієї дати долинули і до України – у видавництві «Дух і літера» побачила світ книга вибраних творів Яна Корчака «Право на повагу». Треба зауважити, що це вже друге вибране, яке пропонує увазі читачів назване видавництво. Перше мало назву «Дитя людське» (2007), а трохи раніше виходила невеличка книжка «На самоті з Богом. Молитви тих, котрі не моляться».
До вибраного увійшли твори різні за жанром. Перша річ «Право дитини на повагу» – належить перу Корчака-педагога. Це невелике дослідження про місце дитини у світі дорослих. «Пузеня» – оповідка-нарис (за визначенням автора), у цьому творі він співає осанну, саме так, немовлятку, із великою любов’ю поетично змальовує входження маленької людини у світ. «Нещасливий тиждень» і «Сповідь метелика» – повісті з життя підлітка, переповненого душевним сум’яттям і дитячими, а часом і не зовсім, проблемами. У «Виховних моментах» – Януш Корчак знову ділиться власним досвідом педагога і психолога, за основу твору взяті щоденникові записи («у записах є насіння, з якого виросли ліс і поле, є краплі, що творять джерело…»). «Міхалувка» має підзаголовок – «з нотаток вихователя», тут описується життя дитячого літнього табору. В оповіданні «Франек» автор змальовує хлопчика тринадцяти літ, із яких чотири він провів на війні (Перша світова), беручи участь у боях по різні боки фронту; до військових дітвак прибився, щоб не померти з голоду. Виживши у цій страшній м’ясорубці, він тоне у Віслі, у момент, коли вирішує, що ніколи більше не буде волоцюгою і не крастиме. Наступні три твори об’єднані у цикл «Палестинські оповідання». І завершують книгу психологічні замальовки «Самотність дитини», «Самотність молодості» і «Самотність старості», що підписані псевдонімом Старий Доктор.
Центральним героєм майже усіх без винятку творів Януша Корчака є дитина. Дитячий світ, який письменник зображає у творах, надзвичайно далекий від ідилії, він чужий і ворожий до дитини. Із твору в твір переходить тема сирітства, з-за якої прозирає жаский образ смерті. Навіть якщо дитина живе у повноцінній сім’ї, її буття все одно трагічне, за нею пантрує страх, страх перед незбагненним світом. Дитина шукає захисту в батьків, але не знаходить, бо їм її тривоги видаються надуманими і несуттєвими. Дитина лишається на самоті з собою іпродовжує боятися, але тепер до її страху додається ще й почуття провини, яку накидають їй дорослі. «Провиною дитини вважається все, що порушує наш спокій, амбіції та комфорт, наражає на неприємності і злить, мітить у звички, абсорбує час і думку» («Право дитини на повагу»). Януш Корчак писав «ми», оскільки належав до касти дорослих, проте він перебував на боці дітей. І не тільки мотивуючись почуттям справедливості, позаяк вони слабкі й беззахисні. Він цінував дітей дуже високо, називаючи їх принцами почуттів, поетами і мислителями. Зважаючи на ту правову нерівність, що склалася у стосунках між дорослими і дітьми, Корчак намагався достукатися й догукатися до дорослих. «Ми приховуємо власні недоліки та варті покарання вчинки. Діти не мають права критикувати, їм не можна помічати наших вад, поганих звичок і сміховинних рис. Ми хизуємося досконалістю. Як від найбільшої образи ми захищаємо таємниці панівного клану, касти втаємничених, посвячених у вищі цілі. Тільки дитину можна безсоромно оголити й виставити на загальний осуд» («Право дитини на повагу»). Тільки ж чи можна усунути цю вікову нерівність? Діти виростають, стають дорослими, народжують дітей… і їхні діти так само нещасні.
«Якщо віра у тріумф добра є сном – я хочу спати», – це слова із юнацького щоденника Януша Корчака, на основі якого була написана повість «Сповідь метелика». Життя цієї видатної людини аж ніяк не схоже на сон, тріумф добра – у праці і боротьбі, тільки ця праця і боротьба буденна і непримітна. Корчак доволі рано вступив у діалог та протистояння зі світом. Але дивне навіть не це, а те, що, кинувши світові виклик у підлітковому віці, він пізніше ніколи не зрадив своїх принципів, своєї правди.
«О, не хочу я вашої правди, бо маю власну, яку люблю, не позбавляйте мене її.
Тепер ви знаєте, чому я радше дослухатимуся голосу природи.
Якщо такою є твоя правда, світе, ти – грішний, злий, зганьблений. Якщо такою є ваша правда, люди, чому ви забираєте мою: світлу, чисту, святу?
Тож ти хочеш, щоб я пішов за твоєю жорстокою правдою, о світе? Ні, краще вже ти йди за моєю правдою, “правдою метелика”» («Сповідь метелика»).
Що ж укріплювало Януша Корчака у його правді? Адже коли він робив ці нотатки, то був тихим невпевненим у собі хлопчиком і не мав ні порадників, ні однодумців. Здається, єдиними його порадниками були книги. Ось герой повісті (alter ego юного Януша Корчака) описує, як був у лікаря, котрий застеріг, що 80 % повій – заразні. І т. д., і т. п. А далі: «Наче на підтвердження того, що сказав лікар, я дізнався, що Й. заразився. У них там справжнє пекло. І через це мама вчинила скандал, що я читаю книжки. Де тут логіка? – Я дуже поважаю Казя, який молиться й не читає, але Казьо – це Казьо, а я – це я. І мені здається, що навіть якби від книжки можна було заразитися трипером, то все одно було б надто пізно, бо я без книжки не можу жити так само, як і без хліба» («Сповідь метелика»).
Попри переповненість почуттями і їх сум’яття, Януш Корчак із раннього віку не лише проживає життя, він його прискіпливо вивчає, але робить це не відсторонюючись, а навпаки – занурюючись у ці невеличкі, проте так само небезпечні житейські крутежі. Корчак не притлумлює почуттів, а тільки урівноважує їх розумом. «Я вже розумію свій теперішній стан. Надходять прагнення чистого кохання. Давнє кохання забуто, тож я шукаю ідеал, а, не знаходячи його, щодня кохаю іншу або інших. Туга посіла місце кохання. Туга породжує кохання, а кохання – тугу, між цими почуттями існує близька спорідненість. (Тема для дослідження)» («Сповідь метелика»). Либонь, оце почуття кохання і туги за ідеалом уберегло його від зашкарублого цинізму, який врешті-решт, як захисна реакція, виробляється майже в кожного дослідника «больових місць» людини.
Чи знайшов Януш Корчак свій ідеал? Чи зустрів кохання, яке б не породжувало тугу? Можливо, що й ні, адже він так і не одружився, присвятивши себе чужим дітям, дітям, що стали для нього сенсом життя. Через відстань усього свого дорослого життя йому вдалося якимсь чином пов’язати дитинство своїх вихованців із власним дитинством.
«Увага! Чуття сплять, але вартові на чатах. Ворог не підійде, бо чутливій сторожі я сказав пароль: “Ідеал”. Із першим сигналом тривоги я зриваюся, зодягаю панцир, хапаю меч і стрічаю ворога з гордо піднятим чолом. Перед моїм орлиним поглядом він опускає свою боягузливу голову.
– Підійди-но. Поміряємося силами.
Він відходить.
Я напоготові…» («Сповідь метелика»).
Життям і смертю перевірено, що ідеаліст Януш Корчак справді був напоготові й не відступив, не здригнувся у вирішальний момент.
Кожен, хто бажає не просто ознайомитися із творами Януша Корчака, а пройнятися їхнім пафосом та поетикою, мусить знати, що пароль той же самий: «Ідеал». Тільки так можна порозумітися зі Старим Доктором.