Вже багато місяців поспіль на Сході України триває неоголошена війна – молоді українські хлопці віддають свої життя, захищаючи цілісність нашої держави, непорушність її кордонів. Захищають від тих, хто приносить зло, руйнування і смерть, себто від російських сепаратистів.
Захищати свою Вітчизну – це священний обов’язок, як кожного громадянина, так і в першу чергу християнина, бо Ісус Христос сказав, що найвищим проявом любові є – віддати душу свою за ближнього свого. І ось те, що сьогодні роблять наші воїни, якраз і є прикладом виконання цієї євангельської священної заповіді.
УГКЦ та УПЦ КП нині найбільше, мабуть, із всіх наявних суспільних інституцій, підтримуть моральний дух вояків: священики зустрічаються з нашими бійцями у військових частинах, сповідають, служать молебні, благословляють наших солдатів на їхні ратні подвиги у цей непростий час, надають допомогу – і матеріальну, і духовну.
Армія і Церква єдині, – це ми бачимо на прикладі чортківських церков. Єдині у прагненні захистити нашу країну і наш народ від ворожої інтервенції.
Парафіальні церкви за пожервування своїх вірян закуповують бронежилети, запчастини для техніки і, звичайно, ліки для поранених, які сьогодні знаходяться на передовій у зоні АТО .
Нині різні верстви суспільства збирають матеріальну допомогу воякам української армії, яка воює на сході. Пожертви збирають на вулицях, в установах, підприємствах, організаціях… Власне, збирають їх і в церквах.
Підмічено, що люди не лише не нарікають, а навіть жертвують на армію набагато більше, аніж на потреби храму. Парафіяни чортківських церков є справжніми патріотами України, які знають і бачать, що сьогодні наша держава знаходиться у великій небезпеці. Вони вірять, що їхні молитви і посильна жертва допоможуть повернути мир і спокій на рідну землю.
Зрозуміло, що опіка над солдатами має бути, насамперед, молитовна. Але чомусь не чути, щоб священик і парафіяни УПЦ (МП) у Чорткові хоч чимось сприяли і допомагали захисникам нашої Вітчизни. В першу чергу – молитвою, духовною підтримкою, і, звичайно, тією матеріальною допомогою, яка сьогодні необхідна українським воїнам. Священики УГКЦ і УПЦ КП (ще з часів Майдану) перебувають у молитовній єдності із своїми парафіянами, регулярно служать Богослужіння за мир в нашій державі, за повернення живими і неушкодженними до своїх домівок її захисників тощо, а православна церква в Чорткові, яка перебуває у канонічній єдності з Московським Патріархатом, відбувається мовчанням, ніколи не бере участі у патріотичних заходах, які часто-густо відбуваються у районному центрі, ніде не озвучує свою суспільну позицію, публічно не коментує ті чи інші події, які змінюють хід української історії і державотворення. Вона більше нагадує якусь “закриту масонську організацію”, ніж “цілюще джерело” любові, милосердя та патріотизму.