Думаю, що, на жаль, минули ті часи, коли нарід був доволі побожним і чесний. Люди жили бідно і за все дякували Богу. Казали, що на все воля Божа і що без Бога ні до порога. Хочу розповісти читачам історію, яку колись мені оповіли знайомі. Вона буде повчальною для молодого покоління і заодно цікавою для старших, оскільки вони матимуть змогу зробити порівняння з минувшиною та сьогоденням.
Як я вже зазначав, бідність змушувала людей шукати засоби для заробітків, щоби прогодувати сім’ї, один селянин зібрав з городу мішок овочів і пішов до міста продавати. Торг йому не дуже вдався, але все-таки заробив декілька мідяків. Повертався додому пізно. На дворі звечоріло. Щоби скоротити дорогу до села, чоловік попрямував через ліс. І раптом йому навперейми вийшли лісові розбійники, відразу ж вимагаючи, аби він віддав всі виторгувані гроші. “Та яке там, хлопці, – відказав селянин, – ось кілька мідяків маю в кишені”. Віддав їх розбійникам і вони його відпустили. Відійшов чоловік кілька кроків і згадав, що у поясі сховані ще два мідяки. Повернувся назад і каже: “Я забув. Ви вимагали віддати всі гроші. У мене ще залишилися два мідяки і з мого боку буде нечесно брехати”. Переглянулися розбійники між собою і відповіли селянину: “Ти святий чоловік і чесний і ми тобі повертаємо все, що забрали”. Ось так порядність і чесність врятувала людину від неприємностей.
Пам’ятаю, що колись, за Польщі, теж були крадії чужого майна. Але, що тоді було красти, хіба курку чи з городу качан капусти. У багатших, правда, могли поцупити сніп збіжжя чи ще щось. Злодії були доволі обережними, не кажучи вже про якусь жорстокість з їх боку. Бо такого ніхто не чув, щоби крадії когось побили чи вбили. А тепер що діється? Страшно вулицями ходити. За декілька гривень навіть і в Чорткові можуть на той світ відправити. Здирають з голови шапки, з жіночих вух виривають кульчики, мучать дітей… одне слово, чинять справжнє звірство.
Куди ж ми котимося? До якої ями падаємо? Ми боїмося вголос розповісти про свою кривду. Зрештою, кому поскаржитися, якщо чиновники не реагують на ніякі звернення. Єдине, що у нас залишається – просити Всевишнього щоби, охоронив нас від страждань.
Роман Крижанівський.