Юліан Фалат. Базар в Улашківцях на Поділлі. Із 24-томної енциклопедії “Австро-Угорщина в текстах і малюнках”, том “Галичина”, 1898, с. 379 Krämerladen – Jahrmarktszene aus Ulaszkowce (Ulashkivtsi ) in Podolien Gouache von Juljan Falat, signiert. Vorzeichnung zum „Kronprinzenwerk“ (Die österreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild, Wien 1886–1902), Bd. “Galizien”, 1898, S. 379
Протягом 16 ст. аж до 30 років 20 ст. тут щорічно влаштовувались торгові ярмарки, які починалися на свято Івана Купала і тривали до початку серпня. В давнину сюди крам завозили на верблюдах (за матеріалами Яромира Чорпіти).
Славетні ярмарки в Улашківцях спочатку проводилися на Ясній Горі. Не внизу, це центр містечка, а на горі. За легендою, все почалося після того, як поляки захопили турецький обоз з награбованим і сповістили подоляків, що в Улашківцях 7 липня можна буде купити речі з того обозу (такий собі аналог сучасних магазинів митного конфіскату). Продовжувались такі свята торгівлі два тижні, на них з Галичини, Чернівців і Покуття прибувало до 100 тисяч чоловік. Привозили мануфактуру, вози, упряжі з хомутами, серпи з косами, хустки з кожухами, дзвони і шапки, чаші і хоругви, з Росії гнали диких коней, з Яворова везли дерев’яні миски і ложки, з Кавказу – срібні вироби. Приваблювали люд в Улашківці перш за все ціни: часом вдвічі нижчі ніж в інших місцях. От він, прото-образ оптового ринку. В умовах жорсткої конкуренції продавці кричали-співали-зазивали покупців хоча б глянути на свій товар – за кілька днів в особливо ревних торговців сідав голос.
Був і крам для душі: на ярмарок приїздили єврейський театр і український театр “Руська бесіда”. Співали лірники. Окремим вагоном з Відня прибував реставратор.
За порядком слідкував комісар староства з цілим відділком жандармерії. Хоча крадіжки все одно були.
Про улашковецькі ярмарки згадували в своїх творах Богдан Лепкий – як Лашківці – і навіть нобеліат родом з Бучачу, Йосип Агнон – як Лешковиці. До речі, вони згадані в першому творі Лепкого, який він написав у 8 років – батько його якраз поїхав на ярмарок в Улашківцях.
Б.Лепкий писав так:
“Лашківці – велике село, де бувають великі ярмарки, що на них сходиться велика сила народу. Отже, від Великодніх Свят балакалося про ті Лашківці.
Їхали ми ремінним дишлем, бо по дорозі приставали до нас сусіди і знайомі. Заки доїхали до великих Озерянських лісів була нас ціла валка: бричок, найтачанок, возів. Ліс був страшний. Бричка здавалось не дійде до Лашковець. Вибої, вивернуті коріння та баюри здавалось напосілися на її здоров’я. Звернули в ліс, аж нараз побачили перед собою дідівський табір. Горіли ватри, грали на лірах і бандурах, співали побожних і веселих пісень в переміш, навіть також танцювали.
Звернувши в бік заїхали до Лашковець і опинилися на “стації”. “Стація” – це була звичайна селянська хата, куди заїхали на час ярмарку. На великім майдані намети. В наметах усякі народи: вірмени, греки, турки. Товару теж не бракувало. Золото, срібло, самоцвіти, аж за очі хапали. Брокати, дорогі хутра, перські дивани і наші килими, чуда і дива всілякі. Навіть верблюдів бачив. Такі стояли, як гори. А що вже коней та коней. А штукарі! Яких штук вони не показували. Вечором товариство вибиралося до театру”…
Улашківці гучно ярмаркували аж до 1940-х років, завмираючи з серпдини липня аж до початку липня наступного року. Лише більшовизм витравив цей старий звичай. Але площу все ще називають “базаром”.
Олена Стефанишин.