Петренко Микола Євгенович народився 6 листопада 1925 року в м.Лохвиці Полтавської області. Пережив страшний голодомор 1933 р. Учасник Другої світової війни, в’язень Бухенвальда та інших гітлерівських концтаборів, а після війни шість років був на радянських примусових роботах. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І.Франка. Працював журналістом, редактором на Львівському телебаченні. З 1976 року – на творчій роботі…
“Моє містечко над Сулою”. Микола Петренко.
Не хотілося б розпочинати банальним: “наша Полтавська земля багата на таланти”, та… правди не приховати. Жаль тільки, що часом вони – таланти – призабуваються нами ж самими – та то вже не вина самих ТАЛАНТІВ…
Із письменницького Довідника:
“Петренко Микола Євгенович народився 6 листопада 1925 року в м.Лохвиці Полтавської області. Пережив страшний голодомор 1933 р. Учасник Другої світової війни, в’язень Бухенвальда та інших гітлерівських концтаборів, а після війни шість років був на радянських примусових роботах. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І.Франка. Працював журналістом, редактором на Львівському телебаченні. З 1976 року – на творчій роботі…
Заслужений працівник культури України. Лауреат премій ім. П.Тичини, ім. Ю.Яновського, ім. О.Олеся, ім. М.Шашкевича, ім. Б.-Н. Лепкого, ім. В.Близнеця, “Лісова пектораль”, родини Нитченків та ін. Нагороджений Великим Золотим Знаком (ФРН). Член СПУ з 1960 року.”
Із анотації до книги “Моє містечко над Сулою”:
“Шановний читачу, перед тобою сота книжка автора…
Жадання миру і щастя для людей насамперед для юного покоління, віра в правду і справедливість, світле майбутнє рідного краю – ці почуття пронизують всю творчість М.Петренка. Особливо це стосується сотої, підсумкової книги – яка писалася досвідом насамперед малого хлопчика із сотенного містечка Лохвиця на Полтавщині – коли вже юні чуття освячуються багатющим досвідом поета.”
Кілька днів тому цю книгу від мені надіслав зі Львова із надписом:
“Юрію, прийми цю мою книжку – своєрідну сповідь і повернення в рідні краї. Тут є і про батька – бо ж то над Сулою.
У Полтаві не дуже хто знатиме про цю книжку (наклад, як на сьогодні, “звичний”, на жаль – 300 примірників – Ю.Р.). Бо у продаж вона за межі Львова навряд чи надійде!.. Вітай Земляків!”
Не втримаюсь, щоб не подати вірш-присвяту Ф.Роговому:
“На дні рукотворного моря”
Феодосію Роговому
Це знов замигали далекі вогні,
Що шлях до весни не проторять:
Журба моя давня лишилась на дні,
На дні рукотворного моря.
Ось так прихилились окрайці імли,
Як вістки чужої навали:
Прийшли, загатили, звезли, залили,
Що навіть дубів не зрубали.
Під тими дубами й гуртуємось ми,
Коли допече ностальгія:
Вчорашні лини, краснопірки, соми –
На Спаса, Покрову, Андрія.
Пригадуєм: ким же ми перше були,
Вчорашні меткі відчайдухи?
Таж крила в душі – то напевне, орли!
А нині – в облозі задухи.
А нині – вода звідусіль обгорта
Не душі в нас – жабри та клешні.
Щось мовим – та слово із уст не зліта,
Одні лиш молитви прийдешні…
Наступного року Микола Євгенович святкуватиме своє 90-то ліття.
Спам’янімо про це добрими побажаннями і гордістю за те, що “наша Полтавська земля багата на таланти”. Бо це свята ПРАВДА!
21.11.2014 (на Михайла).
