Колись було багато гарних пасовиськ, але й із них вибирали найкраще та берегли, як зіницю ока. Туди худобу не пускали пастися аж до Зелених Свят, аби трава була соковита й неторкана – щоб ми мали на Зелену Неділю розкішну пашню.

Зелені свята починалися з п’ятниці. Жінки до сходу сонця йшли в ліс збирати цілющі трави. Трохи тих трав давали корові, аби прибувало молоко. У цей день збирали також росу і вмивалися нею.
У суботу рвали материнку, чебрець, полин і замаювали запашним зіллям всю хату. особливо світлицю – обтикували стіни, лави, вікна, ікони. Лепехою притрушували долівку. Надвечір господарі йшли босоніж до лісу підчищати клена й липу, в деяких місцевостях – ще ясена та осику. Вдома гіллям прикрашали ворота, двері, тини, хліви й інші будівлі, одвірки й стріху, але осикою – тільки глухі кутки подвір’я. „щоб відьми боялись і всяка нечисть обминала…”
Як і перед Святою Вечерею та Великоднем – перед Зеленою Неділею просили одне в одного прощення-пробачення, тричі цілуючи одне одному руки. Відповідалося як завжди: „Бог простить!”
Всі найбільші свята в Україні святкуються три дні. Перші свята – Різдвяні: народжується Боже Дитятко, Молоде сонце, Новий рік. Другі свята – Великодні: воскресає Син божий і вся природа, оновлюється життя, починається хліборобський Рік. Треті свята – Зелені – називаються Трійця і святкуються на сьому неділю після Воскресіння, коли наш білий світ купається у семи барвах веселки і потопає в буйно зеленому клечанні природи. Неділя – день Бога-Отця. Понеділок – день Бога-Сина, вівторок – день божий Духа-Святого.
У неділю дівчата плетуть вінки – для себе і для всього живого, навіть для гусеняток. Рано-ранесенько збираємось святково і виганяємо корівок на заповітне пасовисько. Беремо хто що: той – сир, інший – бульбу, хліб, часник, цибулю. Пасемо ледь не до полудня, збиваємось до гурту і в’ємо вінки з різнокольорових квітів: дзвіночків, ромашок, гарніки. Йдемо за чередою і несемо тоті ладні віночки аж до потоку. Коли вже корівки нап’ються джерельної води, вбираємо їм на роги віночки і прив’язуємо ниточками або рудкою, щоб не погубились. Женемо до села отару – самі теж у віночках – і ладкаємо всю дорогу пастуші пісеньки. А на воротях вже стоїть господар або господиня і дякують. Тато відкриває ворота і дає гроші, а вінки рве лагідно та легонько кидає на корови, примовляючи: „Земля родить цвіточки, а ви родіть телички.” Он як!
Наша Красуля, наша –
Принесла горщик масла.
Ми Красулю маїли –
Красний віночок звили.
У клечальний понеділок селяни обходили поля і святили посіви. Церковні знамена та хрести так само прикрашали віночками із живих квітів. Збором ідемо – полон несемо.
Виходжай, зборе, з села на поле.
А наше поле вже пооране,
Сріблом-золотом засіяне!
На Богодухів день. у вівторок, завершувалися Зелені свята. Дівчата водили „тополю” або „вербу”, вибираючи з-поміж себе найкрасивішу. Прикрашали її віночками. А стан – плахтами. Дівчина-тополя йшла з піднятими над головою руками. Весь гурт обходив село, заходили віншувати до господарів, а ті мали щедро віддячувати. Ведуча поклоном голови вітала зустрічних. Після походу ватага йшла в поле розбирати „тополю”… На третій день Святий Дух має велику силу, а від селян – пошану і святобливість. Вся природа світиться святістю. Весна переходить в літо.

Богдан Чепурко.

Leave a Reply

Your email address will not be published.