Ми з Іваном виросли в одному селі, на одній вулиці. Він був старший від мене на три роки. Коли ішов до армії — божився, що любить. Просив чекати. І я чекала. За час служби двічі був у відпустці. Від мене — ні на крок. Минув час, повернувся мій Іван. Яка то була зустріч! Яка любов! Раптом відчула, що вагітна. Одразу ж сказала коханому. Він заспокоїв: «У суботу чекай сватів».
Субота збіглася з моїм днем народження. Отож, мої приготування нікого не здивували. Хоча батькам Іван не велів говорити. Мовляв, хай буде сюрприз! Настала субота. Зібралася наша немаленька сім’я, нас у батьків тринадцять, за столом людно було. Та даремно я виглядала у вікно, вибігала на вулицю. Іван не прийшов ані в суботу, ані в наступні дні на очі не показувавсь. Я його не шукала, хоч як рвалась і боліла душа. Одна думка мене бентежила: «Що буде, коли мати довідається, взнає все село?» В невідомості минув місяць. Я працювала в магазині. І ось до нього зайшов Іванів брат. Розмовляє зі мною про те, про се, все вичікує запитань, а я мовчу. І тут він сам сказав, що Іван одружиться зі мною тільки тоді, коли я з батьками його добре попрошу про це. Земля попливла під моїми ногами… Вибігла на вулицю подихати свіжим повітрям. Сіла на лавці, щось запекло в грудях і одна тільки думка перемагала: «Покінчу з усим цим. Повішусь…» А в цей час повз мене біг хлопчик. Дитя спіткнулось і впало. Я миттю його підхопила і мовила: «Тільки не плач! Чоловіки не плачуть!» І тут дитина обхопила мене за шию і закричала: «Мамочко! Де ти так довго була!» Дитина плаче, горнеться до мене, обіймає, гладить, а поруч стоїть чоловік, дивиться на нас, нічого не розуміючи. Хоче забрати хлопчика, а той не йде від «мами». Мужчина уважно на мене подивився і запитав: «У тебе якесь горе? Поділися, легше стане». І я поділилась, наче неживому розповіла про все-все… Чоловік уважно слухав, дитина заснула в мене на руках, мабуть, довгою була розмова. Вислухавши мене, Георгій, так звали чоловіка, сказав: «Нікуди ти не підеш і ні про що просити не будеш. Вийдеш заміж за мене. Мій син не спроста до тебе кинувся, мабуть, така доля наша. Моя дружина померла від пологів, і я сам його виховую»… Сашкові на той час було три рочки. Він часто питав тата, де мама, адже дітей із садочка забирають мами. Йому казали, що мама в лікарні й скоро прийде. Георгій, прийшов до батьків, попросив моєї руки. Та село є село. Звістка про те сватання розлетілась миттєво. І, звичайно, дізнався про нього Іван. Прийшов і спогорда заявив, що все це я влаштувала, щоб його провчити, бо, мовляв, кому я така потрібна. На все те я нічого не відповіла, повернулась і пішла геть. Іван не давав мені з Георгієм проходу. Та одного разу Георгій уважно вислухав його і твердо сказав: «Я люблю цю дівчину, люблю її такою, яка вона є. Саме така вона мені потрібна. А дитина не тільки твоя, а й її. В неї — дитина, в мене — дитина, дасть Бог, і своїх матимемо!». Я ніколи не забуду тих слів. Того ж вечора Іван з батьками, з хлібом-сіллю прийшов мене сватати й… одержав гарбуза. Він змінився з лиця. Просив, молив мене простити його, повернутися до нього, бо він того не переживе. Іван прохав не губити життя, не йти за нелюба. Так, Георгія я ще не любила, а Івана вже не любила. В моїй спустошеній душі не було ніяких почуттів. Ось тільки прикипіла я серцем до Сашка. Він так боявся, щоб мама знову не захворіла і не залишила його надовго. Заглядав у вічі, часто запитував; «Мамочко, я ж слухняний хлопчик, правда?» Йду в магазин — він зі мною. Куплю хліба, а він за торбинку і несе. Вона по землі волочиться, а малий старається, мамі допомагає. Засинав, тримаючись за мою руку. В свої три роки він сам умивався, вдягався, чистив зуби, з’їдав їжу, що тато залишав для нього на столі, мив посуд і тихенько грався у кімнаті, чекаючи на нього. Було у нас із Георгієм весілля. Він купив мені чудове вбрання, ніс на руках, наробивши дива на все село! Гучним, багатолюдним було наше весілля. А ось початок сімейного життя соромно згадати… Як я йому душу тріпала! І став не там, і повернувся не так, і глянув не так… Господи, прости мене за всі ті гріхи! Адже Георгій, попри все, ніколи голосу на мене не підвищив! Коли народився хлопчик, передчасно, недоношений, все робив Георгій. Навіть уночі вставав до Олежка. І тільки тоді в мені пробудилося почуття любові до чоловіка. З того часу стали жити душа в душу. А через п’ять років народилася наша донечка Наталя! Давно повиростали діти. У кожного своя сім’я, а ми щасливі дідусь і бабуся. Маємо п’ятьох онуків, а закохані одне в одного, як молодята! Все життя я спокутую провину перед чоловіком за той, перший рік життя. Розумію, що вас цікавить Сашко. Коли йому виповнилося 18, ми сказали, що я не рідна йому. На те він відповів, що про все знав давно, знав, що сам собі вибрав маму і переконаний — вибір зробив правильний. Тепер йому 33 роки, високий, гарний. Він уже батько трьох дітей, але коли приїздить у гості, любить притулитися до мами, покласти голову на коліна, щоб мама його погладила. А Іван? Кілька разів одружувався, розлучався, а згодом виїхав кудись. Як склалося його життя — не знаю. Щоправда, кілька разів надсилав гроші, які ми одразу ж повертали. Непроханий і небажаний приходив на весілля свого Олега. Та син сказав йому, що знає і пам’ятає лише одного батька — Георгія. Ось така моя доля.
Любов К.