Минулого тижня у Будинку письменників (м. Київ, вул. Банкова, 2), як це було заявлено раніше у ЗМІ, відбувся літературно-мистецький вечір, приурочений 5-річчю заснування журналу «Золота Пектораль» (Тернопільщина).
Ведучі цього мистецького заходу – Віктор Баранов та Михайло Слабошпицький запросили до президії і винуватця свята, іменинника – головного редактора журналу Володимира Погорецького. Першими мали слово, як і годиться, Віктор Федорович Баранов і Михайло Федотович Слабошпицький. Вітаючи пана Володимира із першим ювілеєм його дітища, ці поважні та шановані літератори зійшлися на думці, що не кожний обласний центр та і не кожне із великих міст України нині може похвалитися виданням на своїх теренах часопису такого рівня, а місто Чортків, виявляється, може. Адже журнал вже встиг здобути заслужене визнання у найдальших закутинах не лише нашої держави. «Не ми його возвеличили, а він приїхав уже возвеличений до нас», – прозвучало у виступах, із наголосом, що передовсім це заслуга очільника «Золотої Пекторалі» Володимира Погорецького. І лилося слово, помережане світлою метафорою з уст відомих постатей літературного Олімпу: Михайла Слабошпицького, Віктора Баранова, Теодозії Зарівної, Сергія Пантюка, Володимира Барни, Сергія Грабаря, Наталії Пасічник, Станіслава Бондаренка, Павла Щириці. Усі прізвища годі й перелічити і можливості надати всім слово також не було спромоги. Знаково, що привітати «Золоту Пектораль» прийшов і відомий публіцист, критик Євген Сверстюк. Він дуже високо оцінив працю Володимира Погорецького, подякувавши йому за високі ідеали добра і духовності. Не сподівався пан Євген побачити ще такого молодого в літах редактора, хоч телефонні розмови відбуваються між ними часто. Шкода, що не був присутній на мистецькому святі ще один побратим Володимира Погорецького Євген Баран, голова Івано-Франківської ОО НСПУ, який напередодні заходу зліг у лікарню із серцевим нападом. Багато добрих слів говорилося про журнал, який, не дивлячись на «юний» вік, є нині одним із провідних в Україні. Володимир Погорецький поділився секретом успіху журналу: «Він лежить у щоденній і клопіткій праці головного редактора над чужими текстами, над змістом та наповненням часопису. А ще «Золота Пектораль» – це велика родина – члени редколегії та автори, яких я дуже поважаю і люблю, вони мені, слава Богові, відповідають такою ж теплотою та взаєминами. Десь, на якихось імпрезах чи зустрічах я завжди наголошую: «Ми з вами, колеги, є членами великої золотопекторалівської родини. Я такий, як і ви – один з вас, тільки на мені лежить більше обов’язків». Але, попри скромність, саме пан Володимир є душею та спонукою цього чудового колективу однодумців, його поєднуючую та рушійною силою. Забігаючи наперед хочу відзначити, що такого велелюдного, змістовного, теплого, родинного дійства у Будинку письменників вже давно не було – справдешнє свято душі, корисного, змістовного і приємного спілкування, – саме про це говорить сьогодні не лише Київ. Слід підкреслити, що на літературно-мистецький вечір, крім знаних у письменницькому світі постатей, прийшли і представники Тернопільського земляцтва у Києві, видавці і журналісти. Шкода, що нікого не було на урочистій імпрезі із тернопільської чи чортківської влади.
Особливим на святі було і те, що за такої нагоди Володимир Погорецький встиг презентувати свою нову повість «Афганський синдром». Ця тема йому болить, і його талантом ота гірка боливина стала сторінками книги, сторінками, просякнутими болем і любов’ю. Любов’ю до життя, любов’ю до рідної землі. Адже всі знають, що крім регалій, нагород, які має ця непересічна людина, він ще й інвалід афганської війни.
Ще однією родзинкою літературного вечора було й те, що Володимир Погорецький презентував зібранню плеяду молодих, але уже відомих авторів з різних куточків України, яких «Золота Пектораль» пропонує на вступ до Національної спілки письменників України. Серед них Ганна Осадко, Оксана Романів, Ніка Новікова, Юлія Починок, Іванка Стеф’юк, Олександр Косенко. Через терпіння і муки, через біль і страждання, через натхнення та щирість Господь випробувує неофітів у нелегкій дорозі до прекрасного. Автори читали свої твори,і їх палкі слова, як добірне зерня, одразу проростали в серцях молодими сходами і тонули в лунких оплесках зачарованої зали. Логічно, що ініціатива редактора знайшла одностайне схвалення та палку підтримку у Віктора Баранова, Михайла Слабошпицького, Сергія Пантюка, Володимира Барни, інших поважних письменників. Позаяк це жодним чином не порушує вимог Статуту НСПУ з трибуни зібрання Правлінням Спілки було обіцяно, що золотопекторалівців буде прийнято до дружної родини українських літераторів уже на найближчому засіданні Президії спілки письменників.
Журнал «Золота Пектораль» – не провінційний журнал ні за рівнем, ні за наповненістю.Це визнають усі письменники. Він є генератором нових літературних течій та уподобань і увібрав найкраще, що є в Україні, хоч не орієнтується на певний напрямок, течію, рух. «Золота Пектораль» – це неоцінений вклад у розвиток української літератури, розбудову нашої держави окремими сподвижниками і словоносцями, такими як Володимир Погорецький з Чорткова.
Юлія Починок, м. Львів.