Кажуть, коли на світ народжується майбутній поет, той світ стає світлішим і добрішим. Саме так, мабуть, і було, коли сімдесят років тому в буйну квітневу пору на хуторі Круглій поблизу села Збрижа Борщівського району, у родині простих селян народився на світ хлопчик. Бог подарував йому тонку і чуттєву душу поета, спокійну і тиху вдачу. І усе своє життя, попри нерозуміння, а, подекуди і несприйняття, він нестиме гордо той Божий дар по життю. І не звертаючи уваги на життєві перипетії і негаразди буде писати, видавати збірку за збіркою. Голос покликання неможливо затамувати у собі, він кличе, міцно тримає у своїх обіймах. Така вже доля поета…
Гей, гей, скільки то води протекло у Збручі з того часу, як ще зовсім молодим хлопцем, сорок років тому, він уперше несміливо переступив поріг Борщівської районки «Надзбручанська правда» і показав свої вірші редактору. Його поезії сподобались літературним працівникам і невдовзі перший вірш «Коваль» був опублікований в газеті.
У поезію Євген Тадейович прийшов буквально від плуга і трактора, з поля, бо працював механізатором у Бурдяківському колгоспі. У ті часи такі пориви до творчості робітників і селян віталися, адже треба було показувати, як хороше живеться їм у радянському суспільстві. Часто навіть змушували трактористів і доярок писати дописи про трудові досягнення, своїх колег по праці. Для трударів, людей від землі важке то було заняття. А от Євген Зозуляк був народжений саме для цього, у ньому говорив голос покликання. Тому праця механізатора була не до снаги, мріяв про журналістику, поетичну творчість. Свої дописи і поезії він регулярно надсилав до «Надзбручанки» як робсількор. А пізніше талановитому хлопцеві запропонували тут роботу. З січня 1967 року пан Євген – літературний працівник, згодом – завідувач відділу листів, відділу сільського господарства районної газети «Надзбручанська правда» у Борщеві. Заочно навчався на факультеті журналістики Львівського університету. Пізніше була праця власкором у «Вільному житті», згодом у цій газеті став оглядачем з питань культури. Цю посаду обіймав до 2009 року, після чого повністю присвятив себе поезії і письменницькій творчості.
Євген Зозуляк — автор багатьох статей про письменників Тернопільщини, які друкувались у газетах «Літературна Україна», «Русалка Дністрова», «Вільне життя», «Свобода».
У перекладах його твори друкувалися в Італії та Росії. Низка віршів перекладена мовою есперанто. На слова Євгена Зозуляка композитори Ігор Вовчак, Ярослав Злонкевич, Василь Сорока, Микола Болотний написали пісні, які звучать на радіо й телебаченні. Найпопулярнішою є пісня «Квіти твоїх почуттів», яка є в репертуарі багатьох виконавців.
Євгена Зозуляка називають великим майстром пейзажної лірики. Саме таку характеристику дадуть йому критики після виходу у світ першої збірки – «Материзна», яка стала дарунком поета шанувальникам художнього слова, знаком любові до рідної землі.
Другим поетичним доробком у скарбниці слова стала автобіографічна поема “Соло для камерного хору”, котра вийшла окремою книгою у 1995 році. Лірик присвятив твір своїй матері – Ганні Федорівні. Вступну статтю “Сповідь за ґратами” написав відомий вчений-літературознавець Роман Гром’як. Критик зазначив: “Читач може взяти у руки документ, що фіксує світовідчуття людини, яка втратила волю і опинилася за мурами і ґратами”. Поема автобіографічна. За вчинок, який тепер кваліфікують як закон “про п’ять колосків”, сягнувши повноліття, Є.Зозуляк опинився у в’язниці. Можна тільки уявити, що пережила тонка душа поета у тих казематах, який болісний слід залишила в`язниця у його долі, адже він ні в чому не завинив. Все, що пережив поет, він вилив у свій ліро-епічний твір, який автор не міг оприлюднити майже тридцять років.
Пізніше побачили світ збірки «Годинник любові», «Голуб і поет», збірка верлібрів “Політ світлячка у темряві”, яка стала своєрідним переходом поета до модерного стилю.
Євген Тадейович є членом Національних спілок письменників (1996) та журналістів (1981) України, Наукового товариства ім. Шевченка (2008); лауреатом Всеукраїнської премії ім. братів Богдана та Левка Лепких (2003), журналістської премії ім. Миколи Костенка (1994). Нагороджений Почесною грамотою НСПУ, італійською медаллю та дипломом «FIDUCIA POETICA» (2001).
Євген Зозуляк може гордитися й тим, що дав путівку у життя не одному талановитому початківцю, які в особі Євгена Тадейовича знаходили і підтримку, і батьківську настанову, і щирого друга.
У тісному і дружньому колі у затишному ресторані в Скалі-Подільській зібрались родичі поета і поціновувачі його творчої спадщини. За щедрим столом лунали віншування на адресу ювіляра, спогади друзів, побратимів по перу. Музикант з Тернополя Ігор Вовчак, якого єднає багаторічна творча співпраця з поетом, виконав низку пісень на слова Євгена Зозуляка. Найвідоміші його поезії прозвучали у виконанні нашої землячки, теж поетеси, а сьогодні – актриси Тернопільського драмтеатру Наталії Стрепко.
– Євгене, ми тебе дуже любимо і пишаємося твоїми успіхами, – сказала дружина ювіляра пані Анастасія. – Ти дуже хороший чоловік і батько, і за це тобі спасибі.
А ось дочка Софія написала батькові вірш-присвяту, і це було для ювіляра, напевне, найкращим подарунком з поміж усіх.
Нашого земляка, поета, журналіста прийшли привітати селищний голова Любомир Черепій, міський голова Борщева Іван Башняк, який є давнім другом пана Євгена, відомий композитор, заслужений працівник культури України Ярослав Злонкевич із дружиною Юлією Щербаковою-Злонкевич, поетеса з Борщева, голова літературного об`єднання «Ліра» Леся Любарська, директор художньо-меморіального музею Л. Левицького у Бурдяківцях Олег Левицький, а також сільський голова Бурдяківців Ігор Лобода, відомий художник і громадський діяч Євген Шпак, ну і звичайно ж – велика і дружня родина ювіляра.
Ірина Мадзій.
На фото – ювіляр в оточені дружини Анастасії і дочки Софії.