З історією Збаража пов’язано чимало видатних людей, котрі тут народилися і прославили наше містечко своєю діяльністю у різних сферах життя. Однак, як правило, у нашій пам’яті виринають імена українських громадських діячів, представників культури та духовенства, рідше – польських, а ще рідше – єврейських.

Як подає книга «Євреї на Тернопільщині» серед відомих діячів, євреїв за походженням, у Збаражі народилися чи діяли: Еренкранц Веніамін Вольф (псевдонім Велв Збаражер) – єврейський народний поет і співак, Рубінштейн Гедалія Цебі – рабин у Збаражі, автор теологічних творів – респонсів, Фельдман Вільгельм – історик, публіцист, драматург, а також відома польсько-ізраїльська письменниця Іда Фінк. Власне, про неї хочеться розповісти якомога більше.

Прикрим є той факт, що відома на весь світ письменниця залишається і досі «невідомою» у нашому містечку, де народилася.
Іда Фінк народилася 1 листопада 1921 року у Збаражі та зростала у сім’ї, свідомій свого єврейського походження.

Сама Іда Фінк у одному із своїх інтерв’ю розповідала про своє безтурботне дитинство. Вона згадує, що на той час у Збаражі була велика кількість трудової інтелігенції. В місті проживали як поляки і євреї, так і українці. Її батько, Людвік Ландау був лікарем, мати, з природничою освітою, вчителювала у тутешній гімназії ім. Генріха Сенкевича (цей навчальний заклад розміщувався на правах державної оренди у бернардинському монастирі, де займав 17 кімнат обох поверхів (тепер вул. Незалежності), де пізніше навчалась дівчина.

Як зазначає Іда Фінк, мати проявляла надзвичайну турботу про інтелектуальний розвиток власних дітей, у домі було багато книг. З юних років Іда багато читала. Досить близькою для неї була також і музика, яка постійно звучала у їхньому домі. І література, і музика мали продовження у подальшому житті Іди Ландау. Після екзаменів на атестат зрілості дівчина надала перевагу музичній освіті. В домі говорили, щоб Іда спочатку закінчила консерваторію, а далі видно буде. Прийшла війна – а, отже, консерваторію дівчина не закінчила, а на літературу не вступала.

До червня 1941 року, до моменту початку німецько-радянської війни, Іда навчалась у Львівській консерваторії. А коли почалась війна, вона з великими труднощами повернулась додому. Збараж вже знаходився під німецькою окупацією. Нацисти вже встигли спалити синагогу і здійснити серію перших вбивств. Незадовго після повернення Іди додому відбулася так звана «дика операція», ще не названа своїм справжнім ім’ям, жертвою якої стала 71 людина, у тому числі герой розповіді «Клаптик часу». Як згадує сама письменниця, операцію провели досить підступним та віроломним способом. За наказом німецького коменданта всіх молодих людей скликали на ринок. Іда з сестрою також відправились туди, але коли побачили великий натовп дуже перелякались і повернулися додому, власне не додому, а на Замкову гору, де розміщувався замок князів Вишневецьких. Лише після повернення додому сестри дізналися, що сталося. Виявилося, що з числа зібраних відібрали 70 чоловік, а пізніше ще виволокли рабина з дому. Всю цю групу завантажили на грузовик, який з ревінням покинув ринкову площу. Їх розстріляли у лісі, прямо під самим Збаражем. А німці весь час твердили, що нібито ці люди знаходяться десь у таборі.

Як далі розповідала Іда Фінк, що це була перша така операція у Збаражі. До того, як у 1942 році створили гетто, пройшли ще три чи чотири схожі. Іда Фінк говорила, що лише випадково їм вдалося залишитися живими. У 1942 році сім’я Іди була змушена покинути квартиру і перебратися в гетто, яке було відкрите, але вкрай переповнене, оскільки сюди привезли євреїв з усіх околиць Збаража.

В той період родина Ландау шукала шляхів порятунку. Вони залишились втрьох, мама вже померла. Сестрам вдалося отримати підроблені документи, і пізньої осені вони виїхали зі Збаража, втікши з гетто. Людвік Ландау сховався у своєї колишньої пацієнтки.
Після втечі зі збаразького гетто, Іда Фінк разом з сестрою записались на роботи до Німеччини, звідки – під загрозою доносу – втекла і переховувалась до кінця війни.

У 1957 році вже разом з чоловіком та донькою репатріювалась до Ізраїлю, де багато років працювала в меморіалі Яд Вашем, записуючи розповіді тих, хто пережив Катастрофу.

Була бібліотекаркою, журналісткою на радіо, перекладачкою, однак завжди хотіла бути письменницею.

Писати Іда Фінк почала пізно, коли, як вона говорила, біль зумів говорити. Дебютувала як письменниця лише у віці близько 60 років. Оскільки потрібні були роки, аби перетравити спогади, змиритися із травмою Голокосту.

Розповіді Іди Фінк, одноактні п’єси і автобіографічний роман «Мандрівка» знайшли аудиторію не лише в Ізраїлі, але і у Німеччині, Голландії, Данії, Норвегії, Франції, Італії, Англії, Америці. Багато розповідей письменниці стали надбанням антологій сучасної єврейської прози, яка видається у різних країнах.

У 2002 році за романом «Мандрівка» у Німеччині – Швейцарії поставили телевізійний фільм «Останній притулок», на прем’єрі котрого в Ізраїлі були присутні обидві героїні – «світла» Іда Фінк і її смаглява сестра, котрі пережили гетто, табірну роботу, втечу, примусову працю у самому центрі Німеччини. За мотивами розповідей Іди Фінк було знято фільм «Весною 1941» (2008 р.).

Творчість Іди Фінк відзначено літературними преміями кількох країн – Анни Франк 1985 року (Голландія), меморіалу Яд Вашем 1995 року (Ізраїль), польського ПЕН клубу у 2003 році і премією Пінхаса Сапіра у 2007 році. Цією премією нагороджують кращих ізраїльських письменників, які пишуть івритом, але Іді Фінк вручили її вперше як ізраїльському автору, який писав мовою діаспори.

Розповіді Іди Фінк недовгі – один випадок, хвилинна зустріч, коротка розмова, скороминучий спогад… Уривки, обрізки, уламки, остатки… часу, життя, пам’яті. І в героях цих оповідань немає нічого героїчного – студенти, люди простих професій, маленькі діти, батьки… запальні і стримані, спритні і скромні, метушливі і зібрані… І всі вони молоді. Це дуже важлива для Іди Фінк деталь – її герої завжди молоді, їм лише жити і жити…

Письменниця Ханна Кралль, яка знала Іду Фінк особисто, згадує, що окрім того що, Іда була чудовою письменницею, вона ще була дамою. Походила з цього доброго, передвоєнного світу, з дуже культурного, освіченого, заможного дому. Чудово грала на фортепіано, знала кілька іноземних мов. Ханна зазначає, що не зустрічала жодної особи, яка б на такому рівні пронесла крізь війну, врятувала у собі той давній, передвоєнний світ .

Іда Фінк померла 27 вересня 2011 року у Тель-Авіві, вночі з понеділка на вівторок після довгої і страшної хвороби, яка відібрала у неї пам’ять, залишивши неспокій, смуток та біль .

На жаль, на сьогодні немає жодного українського перекладу та видань творчого надбання Іди Фінк. Поодинокі розповіді та уривки творів письменниці можна знайти у всесвітній мережі Інтернет, але виключно польською та російською мовами. Можливо, це теж одна із причин того, що письменниця зі світовим іменем так і залишається забутою у Збаражі – місті її народження, безтурботного дитинства та трагічної юності.

Джерела інформації:

  1. Півторак С.Р., Уніят В.Б., Хаварівський Б.В. Євреї на Тернопільщині. – Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2012. – С. 77
  2. Hanna Krall dla „Gazety Wyborczej” Joanna Szczęsna, Tadeusz Sobolewski. Zmarła pisarka Ida Fink. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://wyborcza.pl/1,75475,10366278,Zmarla_pisarka_Ida_Fink.html#ixzz3uIzKXLTs
  3. ШРАМ ПАМЯТИ Беседа с Идой Финк Беседу вел Станислав Бересь при сотрудничестве Магдалены Гуменной, Эльжбеты Хутыры Тель–Авив, сентябрь 1996 — июль 2005. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.novpol.ru/index.php?id=958
  4. Ида Финк. Рассказы. Перевод и предисловие Жанны Долгополовой. Предисловие переводчицы. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу. –http://berkovich-zametki.com/2008/Zametki/Nomer5/Dolgopolova1.php 
  5. Joanna Szczęsna, Tadeusz Sobolewski. Zmarła pisarka Ida Fink. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wyborcza.pl/1,75475,10366278,Zmarla_pisarka_Ida_Fink.html#ixzz3uIzKXLTs

Тетяна Федорів, «Гельсінська ініціатива – ХХІ»