Дякуючи тому, що професор, заслужений діяч мистецтв України Інна Черкесова переїхала з Миколаєва до Луцька, працює на кафедрі образотворчого мистецтва, факультету культури і мистецтва Волинського національного університету імені Олени Пчілки, ілюструвала мою книжку “Пустеля. Голодомор. Український південь” сьогодні відбулася зустріч з волинянами. Ось допис на сторінці обласного краєзнавчого музею:
“У Волинському краєзнавчому музеї відбулася презентація книги «Пустеля. Голодомор. Український південь», видавництво Креативна агенція «Артіль» . Її авторка – письменниця, журналістка, вчителька Віра Марущак родом з Миколаївської області.
«Часи були страшні. Книжка розрахована на дітей, на молодь, різні покоління. Раджу прочитати для того, щоб зрозуміти, що все у нашій історії повторюється. Нічого нового не має під цим небом», – розповіла ілюстраторка видання Інна Черкесова.
Її роботи виставили поруч з фрагментом експозиції зі інформаційних стендів про Голодомор від Інституту національної пам’яті.
Авторка книги спілкувалася з відвідувачами онлайн, бо наразі перебуває в Німеччині. За її словами, країна визнала Голодомору геноцидом українського народу. Письменниця додала, що замислюється над перекладом книги, аби іноземні читачі знали про жахіття, через які пройшов український народ.
«Я була дуже допитливою дівчинкою, багато читала й з книг дізнавалася усю інформацію. Я використовувала ці знання і могла аналізувати. Голодомор я вивчала через книжки, не тільки в історичних, а й художніх, бо через художнє слово можна теж багато передати. Та й багато що розповідали родичі», – розповіла авторка Віра Марущак.
Життєва дорога привела її до молодіжної газети «Ленінське плем’я», а потім до радіо-студії «Чорноморець». Одного разу журналістка принесла до редакції матеріал, про спогади чоловіка, що пережив Голодомор.
«Відповідальний секретар сказав, не дивлячись в очі: «Віро, у нас Голодомору немає». Я була вражена його словам. «Моя мама пережила, вона не може обманювати, як і той чоловік». Трохи пізніше я довідалася, що в кожній редакції є цензор, який прислуговував КДБ і слідкував, щоб правда не просочувалася на сторінки. Це сьогодні ми маємо інтернет, ми можемо розповідати й записати думки… А на той час була завіса. Мені казали: «Голодомор був, але ми не маємо права про нього говорити»», – розповіла авторка.
Читайте також: Голодомор 1932-33 років: свідчення мешканців Миколаївщини, Одещини та Херсонщини
Та письменниця продовжувала брати інтерв’ю в людей, що пережили Голодомор, збирати життєві історії, які згодом стали оповідями, що увійшли до книги. Часто, слухаючи спогади своїх героїв, Віра уявляла як передасть їх досвід за допомогою художніх образів. Про виклики 1930-их їй розповіла і матір.
«Коли мені було більше десяти, мама розповідала про те, як вирубували сади, тому що треба було за кожне дерево сплачувати податки. А ще як робили це тихо, інакше, якби дізналися, що люди робили це свідомо, то накладали штрафи. Я дивувалася, коли мама сказала про те, що в місті не було голоду, коли він був у селах. «А чому люди не їхали в місто?», а мама відповідала, що не було паспортів. Не випускали нікого», – розповіла журналістка.
Віра Марущак додала, що її мама та бабуся боялися розповідати про Голодомор, тому що знали, що будуть наслідки. Мати була швачкою й пришивала до одягу кишені, щоб ховати картоплю, ягоди.
«У кишенях завжди був сухарик. Що це таке? Страх», – зазначила письменниця.
Читайте також: Від колективізації до Голодомору: як закон про п’ять колосків прирік мільйони на смерть
Модераторка зустрічі Марія Філонюк зауважила, що на Волині голоду не було, проте дуже добре розвивався волонтерський рух – збирали гроші, їжу. Проте Сталін на ці дії відповідав, що ніде голоду немає і ніколи не буде, а радянське село процвітає. А в селі гинули люди. Під загатами у дворах лежали померлі.
«Не було і людей, щоб їх хоронити. Часто до тягання тіл залучали й дітей», – додала Віра Марущак.
Наймолодші жителі постраждали не лише через побачений жах. Як розповіла Марія Філонюк часто люди вдавалися до канібалізму, а документи зберігають чимало свідчення про засудження матерів за те, що люди вдавалися до поїдання малих дітей.
«Найстрашніша смерть – від голоду. Медики так вважають, адже людина помирає не тільки фізично, а і як особистість. Поїдання один одного – це повернення до тваринних інстинктів», – сказала Марія Філонюк.
Книга «Пустеля. Голодомор. Український південь» був не першим спільним проєктом для Віри Марущак та Інни Черкесової. У школі соціальної реабілітації письменниця читала для дітей оповідання, давала їм завдання з написання й малювання, а їх роботи Віра та Інна випускали у брошурах.
Директорка Волинського краєзнавчого музею Оксана Важатко нагородила жінок подяками від музею.
«Безумовно, це страшна трагедія, про яку ми маємо пам’ятати, щоб вшановувати загиблих. А це біля п’яти мільйонів… Так сталося, що Росія фактично є єдиною імперією, яка ніяк не розпадеться і не забуває про свої імперські наміри розширятися. Вона від цих настроїв не відмовиться. Радянський Союз фактично був тим, хто успадкував імперськість від Російської імперії, а сучасна Російська Федерація так само як імперські держави, всіма методами й способами намагаються тримати нас у межах свого колоніального впливу», – зауважила Оксана Важатко.
Вона додала, що музей щорічно проводить заходи з вшанування пам’яті жертв Голодомору. Проте часто гостями ставали волиняни, які не мали прямого відношення до трагедії, яку пережили мешканці східної, центральної й південної частини України.
«Нам було важливо почути про це з вуст людей, які є нащадками тих, хто пережив цю трагедію», – сказала директорка музею.”.
