Су́ржик (цер.-слов. сурожь – «суміш різних зерен з житом») — елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без дотримання норм літературної мови.

Не буду переконувати людей про безглуздя тих, хто обстоює суржик, а наведу думки цікаві й важливі.
Мене насправді суржик страшенно бісить, бо це, на мій погляд, свідчить про мовну нестійкість і так само — про невпевненість, роздвоєність людей, які ним спілкуються. Мовна невизначеність є ознакою певного порубіжного стану, і він не лише суто географічний чи політичний, а так само емоційний і психологічний. Сергій Жадан.
Про суржик як спадщину й тавро російського колоніялізму, що є протилежністю самій культурі, писали і такі сучасні українські мовознавці, як Олександер Пономарів, Святослав Караванський, Олександра Сербенська, Лариса Масенко та ин. Суржик – це завжди брак освіти та низька культура – реальна чи імітована. Юрій Шевчук.
Таке явище існує лише в колоніальних країнах і постколоніальних, у Західній Європі нема цього. Бувають змішані діалекти на порубіжжі, але це інше. Це рівноправні мови — відбувається взаємний вплив. Коли ж одна мова витісняє іншу — українська у відступі, російська — у наступі, тоді вже людина україномовна пристосовується до сильнішої мови, в результаті виходить суржик. Це у нас і у білорусів, у них це називається «трясянка». Мішанина мов — це феномен України і Білорусі, і тут ще зіграло роль, що це слов’янські, тобто однієї групи мови. Можлива аналогія — піджин і креольські мови, але це Африка, Південна Азія, а не Європа. Лариса Масенко.
Як видно, логарифмом тут виступить тільки іронічне: “Ліз на драбину та впав з лестніци”.

Зиновій Бичко

Leave a Reply

Your email address will not be published.